Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 123
Геннадій Єфіменко
Рішення було ухвалено 19 лютого: «Резолюцію надрукувати, виправивши нумерацію абзаців та виключивши в параграфі 19 слово „тимчасово“». Власне, зміна порядку абзаців і була зумовлена зняттям цього «тимчасово», яке вживалося в характеристиці Наркомату продовольства — позначати «тимчасовість» його українського підпорядкування було цілком зайвим, оскільки він і так працював «у тісному контакті» з відповідним наркоматом РСФРР, а формально українським його було зроблено лише для того, щоб хліб забирали не представники Москви, а свої, «українці». 21 лютого 1920 р. у газеті «Коммунист» цей документ, який, нагадаємо, у рішенні політбюро ЦК РКП(б) від 6 лютого називався постановою ЦК РКП(б), було опубліковано у вигляді тез ЦК КП(б)У а в березні без будь-яких змін затверджено як резолюцію IV Всеукраїнської конференцією КП(б)У.
Хоч у назві резолюції йшлося про відносини, насправді форма не відповідала змісту. За «рівноправними» словами ховалася спроба формально погодити включення УСРР до складу РСФРР. Практично таке включення вже відбулося. 27 січня 1920 р. Всеукрревком видав постанову «Про об'єднання діяльності УСРР та РСФРР», у якій зазначалося: «У розвиток угоди Всеукраїнського ЦВК від 1 червня 1919 р. про об'єднання діяльності обох республік, надалі до остаточного оформлення відносин останніх, оголошується: 1. Усі декрети і постанови УСРР, що стосуються органів влади і підвідомчих установ, зв'язаних з вищевказаною угодою (як-то: військових, ВРНГ, продовольства, працесоцзабезу, шляхів сполучення, пошти й телеграфу, фінансів) анулюються й замінюються декретами РСФРР, що вступають у дію на всій території України з моменту публікації цього і підлягають негайному виконанню». Названі галузі мали напряму керуватися з центру, їх обласних (загальноукраїнських) органів в Україні не було. Щоправда, встановити жорсткий контроль над управлінською вертикаллю УСРР Кремлю не вдалося. Однак це було викликане не наданням тих чи інших повноважень українському субцентру влади, а управлінським хаосом, який панував в Україні. Зазначимо, що вагомою причиною такого хаосу були й спроби Кремля управляти всім із центру.
Уже згадана нами постанова політбюро від 17 та 18 січня містила ще й такий параграф: «Запропонувати президії ВЦВК створити комісію для вербування основ федеральної конституції РСФРР. До складу комісії як основне ядро ввести тт. Каменева, Крестинського і Раковського. Після опрацювання основних політичних положень подальшу науково-технічну розробку доручити спеціальній підкомісії». З огляду на персональний склад комісії (Каменєв уже не був таким централістом, як у травні—липні 1919 р., і навіть у заувагах до ленінського листа з приводу перемог над Денікіним відзначав, що вождь «видав» себе як великороса), можна було сподіватися на реальне врахування українських інтересів. Але постанова Всеросійського ЦВК від 7 лютого 1920 р. під назвою «Про створення комісії з розробки питань федеративного устрою РСФРР», яка по суті була «радянським» варіантом вказаної постанови політбюро, мала інший характер. Про особливе становище України у ній зовсім не йшлося, а якщо й була якась рівність, то це стосувалося однакового об'єму прав України з іншими автономіями РСФРР. Зокрема, у цьому документі відзначалося: «Встановлення нормальних відносин між Російською Соціалістичною Федеративною Республікою
