Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 122

Уже 31 січня 1920 р. Раковський поклав на стіл Леніну дороблені тези. Оскільки на засіданні політбюро від 17 та 18 січня були надані досить детальні інструкції з їх редакційної обробки, то питання про взаємини УСРР та РСФРР окремо більше не ставилося на порядок денний вищого політичного органу РКП(б). В оновленій резолюції, яка на той час визнавалася ще резолюцією ЦК РКП(б), було вже не 7, як у попередній, а 21 пункт. Провідною була така теза (вона була підкреслена в тому документі, який X. Раковський надав В. Леніну на його прохання): «Будь-які спроби розірвати чи послабити цей зв'язок (за текстом — „між робітниками та селянами усіх радянських країн“. — Авт.) є по суті контрреволюційними і спрямованими проти самої влади робітників і селян. Висування національного питання як основного в боротьбі проти комуністичної партії, незалежно від того, чи робиться це з боку справжніх буржуазних або з боку радянських і напівкомуністичних партій, є свідомою чи несвідомою спробою зірвати або ускладнити встановлення пролетарської диктатури».

Далі ще раз повторювалося, що «незалежність українських трудящих мас» може забезпечити лише УСРР, а існування самої УСРР можливе лише в тісному об'єднанні з РСФРР, яка одна з усіх радянських республік, що існували (згадувалися Угорська і Баварська республіки), збереглася і перемогла ворогів. Цього разу необхідність об'єднання того чи іншого наркомату обґрунтовувалася в кожному випадку окремим пунктом, що й стало одним з основних чинників збільшення їх (пунктів) кількості з семи до двадцяти одного.

Втілювати на практиці настанови з «українського питання» потрібно було членам КП(б)У, тобто комуністам, які працювали в Україні. Ще на одному зі своїх перших засідань, яке відбулося в Москві 15 грудня 1919 р., щойно утворене бюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення «запропонувати оргбюро ЦК РКП(б) точно зафіксувати, що всі т.т., яких відправляють до України, без усякого винятку мають вступати у відповідні організації КПУ». Таким чином, більшовики, які працювали в Україні й формально підпорядковувалися КП(б)У автоматично ставали «українцями». Відповідно до ленінської логіки, ухвала про «якнайтісніше об'єднання» мала бути ініціативою «місцевих комуністів», щоб було менше підстав звинувачувати комуністів «великоруських» у великодержавництві, тобто постанову потрібно було подати як рішення українських органів влади. Тому з приїздом Раковського на початку лютого до Харкова і вже після того, як було ухвалено рішення ЦК РКП(б) про надіслання постанови в єдині (спільні) комісаріати, питання про взаємини між УСРР та РСФРР розглядалося на засіданнях бюро ЦК КП(б)У 13 та 19 лютого 1920 р.