Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 125

Дедалі виразніша відмова центральних органів «рахуватися з фактом існування УСРР» не задовольняла не лише скептично налаштований до комунізму люд, а й багатьох прихильників радянської влади та комуністичної партії. Щоб краще зрозуміти настрій частини спершу прорадянськи налаштованого населення, процитуємо рядки з листа до червоноармійських командирів прихильного до радянської влади та комуністичної ідеології отамана Коваля, який очолював один із повстанських загонів, що діяв на Полтавщині (орфографія збережена): «Ми повстанці України, а зокрема я, боремось за самостійну Українську Радянську владу, коли тілько прийшли на Україну Російські Советські війська проганяючи Денікіна геть за межі України, то я а також більшість із мого товариства, котре лічилось і зараз лічиться в моїм отряді пішли в ряди Червоних військ і щиро працювали по затвердженню Радянської влади. Тоді ми Українці гадали, що спільними силами с Російськими Советськими військами виженемо Денінкіна з України, розсіємо чорні зграї контрреволюції і збудуємо Радянську Україну на федеративних началах з Советською Росією, надбавши широку автономність для українського народу... Довгий час я мріяв, що ми, Українці, ще зможемо як-небудь мирними шляхами порозумітися з коммуністичним Російським Урядом, але згодом переконались, що тілько мечем і кулею ми, Українці, здобудемо для себе права на вільне життя. Тільки силою зможемо позбавитись від жидівського і російського коммуністичного ярма. І так боротьба з Вами насільниками і гнобителями Українського люду до кінця, до победи. Або ви другі пани нашим потом (перших панів ми зігнали загальними з Вами силами і нажили Вас других), або ж ми вільний Український народ з армією вільного казачества на своїй рідній Українській землі политий кровью і потом нашого люду».

Розвиток антибільшовицького і водночас проукраїнського та прорадянського повстанського руху був загальмований війною з Польщею, яка в очах народних мас уособлювала «панськість». У короткотерміновій перспективі, тобто під час наступу польсько-українських військ, вона спричинила посилення централізаційних тенденцій як в українському суспільстві загалом, так і серед компартійно-радянського керівництва УСРР зокрема. Такі настрої знайшли своє відображення на IV Всеукраїнському з'їзді рад, який відбувся 16—20 травня 1920 р. у Харкові.