Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 96

Як пише Франко Драгоманову, Огоновський “зробив нам несподіванку: взяв та й умер”. Таким чином, звільнилося місце в університеті, і Франко вирішує взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, як тоді говорилось “габілітуватись”. Реакціонери Галичини піднялись на ноги, щоб перешкодити Франку в його намірах. Правда, деякі, більш далекоглядні політики були не проти, щоб Франка “допустити до кафедри”, менше буде “займатись політикою”. І ось 20 березня 1895 року газета “Діло” повідомила, що 22 березня 1895 року о 5-й годині пополудні відбудеться пробна лекція Франка на тему: “Розбір “Наймички” - поеми Т. Г. Шевченка”. А 26 березня Франко пише А. Кримському: “Я сьогодні або завтра їду до Відня старатись о затвердження моєї габілітації. Якби Ви знали, яке болото сплетень, інтриг і хитрощів я мусив перейти сими часами, поки дійшов до тої габілітації, а кільки ще прийдеться перейти на будуще! Та що діяти. Маю надію, що мені удасться перебороти противності, а властиво сказати: переборотії русинів, бо русини різних відтінків і сторопництв дружно стали проти мене”. 11 травня Франко знову пише А. Кримському:

“З моїм професорством ще далека історія. Я габілітувався у Львівськім університеті на доцента руської літератури та етнографії, та досі ще не затверджений міністерством.

Колесса габілітувався також у Чернівцях і вже затверджений, та хоче перенестись до Львова”. Знову А. Кримському, 30 липня: “Я тепер дуже зайнятий, мушу раз у раз бігати серед нестерпної жари, а до того не маю хати, бо з давнього помешкання випровадився, а нового не найняв, тільки в однім покоїку (вул. Глибока, 1А) звалив на купу книжки і всі наші пожитки і серед тої купи пишу, а ночую, де бог пошле. Отим-то нема ані часу, ані вільної голови, щоб написати Вам докладніше… Моєї габілітації на доцента руської літератури міністерство не затвердило на внесок намісництва. Маю се завдячувати, без сумніву, нашим нововерцям, головно ж Барвінському та Вахнянинові, котрі чорнили мене всіма можливими і неможливими способами, щоб тільки не допустити мене на кафедру”.

Дорога Франкові до університету була перекрита назавжди. Пізніше він подасть прохання університетському сенатові про затвердження його на кафедрі на основі габілітації 1895 року, але сенат навіть не відповість йому, чи розглядалось це питання, чи ні.

V

Для Ольги то був крах. Крах ілюзій. Щезали останні марева. Вона ще довго буде жити спогадами про першу лекцію в університеті. Ось він входить до аудиторії, повної людей, зачиняє за собою двері. Трохи знервований, блідіший, ніж звичайно. Його вітають оплесками. У передніх рядах ті, від кого залежала його доля, які повинні сказати “так” або “ні”. За ними - гості та студенти. Ольга стоїть ззаду, ось-ось заплаче, її ніхто не помічає. Ось він став на кафедру. За вікнами із глибоко вставленими рамами ще трохи світла. Воно ніби прокрадається в аудиторію, а вікна його не впускають. “Храм тьми і неуцтва”… Сонце ще жевріє. Уже червоне. Незабаром виповзуть тіні й настане піч. На вулицях запалять ліхтарі. Поки що світить сонце…