Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 98

Кримському були відомі ті розмови, що точилися навколо взаємин Ольги та Франка, ті звинувачення на адресу Ольги, і він запитав про це Франка. 26 серпня 1893 року Франко відповів: “З теперішньою жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитись з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого, ну, та дарма, судженої конем не об'їдеш”.

Це єдине гірке зізнання Франка, необачно кинуте у хвилину болю і розпачу, з задоволенням підхопили ті, які і раніше чесали язики про “невдалий шлюб” і про Ольгу, як про якесь ярмо на шиї Франка.

Їй так хотілося спокою, відпочинку. Хотілося зібратись з силами після оцієї навали польських і українських “патріотів”, стати в один ряд з чоловіком. Але цьому не судилось. Події 1895 - 1898 років порушують її психіку. Вона починає боятись людей, ставиться до них з недовірою. Вона тільки чула з кутків шипіння, бачила очі, сповнені ненависті. Де ті коні, ті білі коні? Цокіт їх підків починає переслідувати її. Коні б'ють копитами по бруківці… Навколо привиди і приблуди.

Одні маски…

У 1900 році їй виповнилось 36 років. Важке життя, постійне нервове напруження порушило психіку Ольга. Вона починає боятися людей. “У мене клопіт, - писав восени цього року Франко А. Кримському, - моя жінка тяжко недужа. В неї літом була руптура, яку оперовано щасливо, а тепер проявилось божевілля… Сей останній припадок у зв'язку з тисячами інших страшенно прибив мене, і я іноді й сам почуваю страх, що з б о ж е в о л і ю…”

Леся Українка під час поїздки в гори до Ольги Кобилянської 28 квітня 1901 року писала з Чернівців додому: “Бачила я О[льгу] Ф[ранкову], вона мені здалась більш-менш такою, як завжди, т. е. говорила в такому стилі, як і А[итоніна] Ф[едорівна] потрапить при всій своїй нормальності”.

11 травня того року Леся Українка просить сестру О. Косач: “Піди, будь ласка, до Трегуб[ова] і скажи йому, що я застала О[льгу] Ф[едорівну] здоровішою, ніж сподівалась, і вона зробила на мене враження таке, як завжди”.

Справді, хвороба деколи відступає, і Ольга знову при дітях, знову допомагає чоловікові в роботі…

На гроші, подаровані під час ювілею (серед яких, до речі, була частка від Ольги Рошкевич, від селян із Сільця коло Галича), а також на гроші, реалізовані за виграшні білети Ольги (котрі Єлисей Трегубов передав через Лесю Українку), подружжя Франків вирішує збудувати свій дім. На околиці міста, за Стрийським парком на так званій Софіївці, вони нагледіли і купили клаптик пустиря. З купівлею грунту між Франком та Ольгою почалися суперечки, Ольга, побоюючись, що будинок за борги може піти на продаж “з молотка”, вимагала, щоб усі документи були оформлені на неї. Як згадував Г. Величко, згода і спокій щезли з сім'ї Франків.