Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 89

Гаразди [27] Франків - бодай ворогу не бажати. Колись рахував Франко, що його заробіток прокормить його і одягне. А він так і залишився бідним і не доробився до “порядного фрака”. Син Петро, наприклад, згадував: “На торжествені прийняття батько одягав чорний “шлюсрок”, рідко фрак. По однім своїм ювілею сказав, оглядаючи фрак: “Можна підносити на руках, але не треба роздирати позиченого фрака”.

Василь Щурат просто щиро дивується, які в цей період у Франка друзі. По дорозі з роботи в “Кур'єрі” Франко завертає до будки шевця-полатайка; недалеко від полатайка на Франка чекає дід-прошак, а ще трохи далі - садівник, до якого Франко пролазить через дірку в паркані. Василь Щурат, згоряючи від цікавості, теж пролазить у дірку за Франком і не може надивуватись, як просто і звично ведуть між собою розмову Франко і садівник (!). Цю розмову Василь Щурат запам'ятав, щоб потім не обминути її увагою у своїх спогадах:

“ - Сливки маєте ліпші вже? - спитає Франко. - Бо тут якось були ще потверді”. - “Якось тут жінка продавала, то не знаю. А нині одна в одну, м'яка і солодка, як цукор”. - “То при вас подобріли?” - “Як не вірите, пане, покушайте або хоч помацайте, прошу”. - “Сливка не дівка - шкода мацати. Зважте кіло”.

Ольга і Франко дивують навколишніх своєю простотою у поведінці. Михайлина Рошкевич, сестра Ольги, залишила спогади, що стосуються перебування Франка з Ольгою в Болехові у Наталії Кобринської: “Раз вибрались обоє (Франки) на рибу і просили мене, щоб я зайшла до них. Я вийшла, міркуючи, що вони вже повинні вертатись. В самім центрі міста бачу з моста, що вони недалеко бродять по воді і ловлять рибу руками попід камінням. Я звернула вбік і не мала охоти наближатись до них; я гадала, що вони будуть ловити рибу на вудку. Вони побачили мене і вже спрямували додому. Франко мав підкочені по коліна штани, в одній руці ніс черевики, сурдут, закинений на однім плечі, а в другій руці - рибу, посиляну на ключці.

Франкова також виглядала дуже негліжово, несла на вудці на лівім плечі перевішану свою мокру сорочку… Я собі подумала, що от здалася б Франкові жінка, котра б вважала на зверхність. Але вона пристосувалась цілком під нього: під той час (вона) дуже гордилася ним.

Я ішла від них на малій віддалі, і Франкова сказала мені з прикусом, чи, може, я соромлюся, що вони не вдягнені відповідно? Я на це відповіла, що мені черевики тиснуть, то не можу поспішати, а вона: “Баришня хоче, щоб нога малою здавалася?” Франко ішов задумавшись, і коли ми відставали, він чекав, щоб порівнятися зі мною. Дійшли ми так до плебанії, де на хвіртці стояв д-р Геньо Озаркевич (він тоді закінчував медицину) і спостерігав нас, підсміхаючись. Обмінялись ми з ним поглядами, і було нам ніяково, що це - в місті, де нам і так доводилось чути від пань-польок: “Які то наш Франко дзівни”.

По-різному говорять про Ольгу. Практичні галичанки не можуть наговоритися про той “демократизм” Ольги. Уявляєте, прошу я вас, приходить до неї селянка і приносить на продаж суниці. Хоче якісь там грошенята, а та знаєте що? Дає вдесятеро більше і каже: “Як, то скільки разів треба згинатись по суниці, щоб назбирати, і так мало жадають за них”.