Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 87

На додачу перед виходом до вінця Франко побачив у бібліотеці Є. Трегубова один дуже цікавий давній документ і тут же у весільному одязі сів вивчати його.

Ті білі коні довго тривожили хвору уяву Ольги. Вона часто розповідала про них, а тому не дивно, що багато хто в це увірував. Людмила Старицька-Черняхівська у своїх спогадах пише, що молоді таки виїжджали кіньми з їх дому і ніби, коли бричка рушила, коні почали бити, - і тут всі згадали старе повір'я: б'ють коні - значить, бути шлюбу нещасливому…

Ольга до останніх днів жалувала, що вони обвінчались у травні. Якби у квітні, може б, життя склалося щасливіше. Франко і Ольга сфотографувалися у салоні В. Висоцького. Пізніше Франко вишле шлюбну фотографію Елізі Ожешко, вона збереже її і віддасть у музей Франка, що був тоді при Науковому товаристві ім. Шевченка.

На весільний обід було запрошено багато гостей і передусім тих, хто горнувся до “Громади”. Молодих вітали, бажали здоров'я, успіху, багато дітей і “многая літа”. Павло Житецький, поздоровляючи молодих, сказав, що в їхньому шлюбі він бачить відтворення сокровенної мрії українського народу, розділеного кордоном, про возз'єднання. Ці слова гості зустріли оплесками. Хтось крикнув “гірко”, і молодий розгубився, не знаючи, що робити. Тоді Єлисей Кипріянович підказав йому. Після поцілунку Франка Ольга заплакала…

Київська таємна поліція слідкувала за Франком. Генерал Новицький дав розпорядження “зорко смотреть и докладывать” за всім, що відбувається на квартирі у Трегубових.

Опіка жандармів була така відчутна, що молоді змушені були виїхати з Києва. На вокзалі гості, які їх супроводжували, продовжували виголошувати тости, промови. Прощаючись, Є. Трегубов прошептав Ользі на вухо: “Глядіть, Ольго, щоб жилося Франкові добре вдома, а інакше вас отруять…”

Після від'їзду Івана Франка над учасниками весілля почалося слідство. На допит були викликані Трегубови, Житецький, Старицький та інші. На квартирах було проведено обшук. Симеона Трегубова, який вінчав молодих, звинувачували в тому, що він дав шлюб соціалістові. За всіма було встановлено таємний нагляд. Власникові пансіону “Минеральные воды” В. Качалі, де зупинявся Франко, було відмовлено у російському підданстві.

Після цих подій кияни вважали, що відтепер Франкові назавжди заборонять в'їзд на територію Російської імперії. Справді, в'їзд Франкові був заборонений, але пізніше, в 1892 році, за розпорядженням міністерства внутрішніх справ. Про цю заборону сам Франко довідався аж 1897 року, про що повідомив “Громадський голос”:

“Тов. д-р Іван Франко хотів удати у власнім інтересі до Росії, тим часом російські урядники не пустили його за границю Австрії, заслонюючись якимсь секретним циркуляром, про котрий навіть російський консул у Львові не знає нічогісінько”. Коли Наукове товариство ім. Шевченка делегувало Франка па археологічний з'їзд у Києві, Іван Франко звернувся до генерал-губернатора М. Драгомирова з проханням зняти цю заборону: “…Нижеподписавшийся… никогда ни в каком предосудительном действии ни в самой России, ни вообще против России уличен не был и в настоящее время намерен прибыть в Россию исключительно с научными целями, то надеется, что ваше превосходительство не откажет его прошению”. Генерал-губернатор не задовольнив прохання Франка.