Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 83

“Питання економічні” Ольгу не лякають. Вона теж буде працювати і не збирається, як “декотрі баришні”, сидіти без праці. В Галичині вона почне з того, що стане вчителькою. “Ви кажете, що чуєте до него (вчителювання. - Р. Г.) ще найбільше спосібности і охоти. Се добре, хоч я маю надію, - підтримує її Франко, - що Вам не доведесь коштувати бакалярського хліба, хіба що схочете робити се для власної приємності. В такім разі Ви могли б легко найти занятє в яким-небудь пансіоні або що. А коли ні, то в публічній школі без польського і руского (як Ви кажете “галицкого”) язика у нас не обійдетесь. Ну, та сему лиху швидко зарадити можна, обох тих язиків не штука навчитись”.

Франко радіє, що Ольга відважилась через кордон подати йому руку і поділяти його трудне самотнє життя. “Як ви представляєте собі наше остаточне подружене? Коли? Як? А поперед всего, чи і коли Ви бажали б собі мого приїзду до Києва? Скажіть, не затіняючись, бо отеє вже зима йде, а я думаю, що з початком 1886 року, починаючи 30-й рік життя, я міг би й почати й нове житє, родинне…”

Ольга не відповідає. Як написати йому, що всі навколо її відмовляють… А якщо й справді вона не зможе бути Франкові помічником, соратником, другом? Не витримає. Що сказати йому? Що страшно? Що страшно перед невідомим? Чи сказати просто - “ні”? Зранити і без цього зранене серце? Зрештою, він хоче, щоб вона, Ольга, була його дружиною. Значить, він вірить в неї. Як бути?

“Коли впрочім, - пише їй Франко 24 листопада 1885 року, - писанє чинить Вам так велику і неодолиму прикрість, то я звільняю Вас від обов'язку відписувати на мої листи; тільки будьте ласкаві сказати Єлисею Кипріяновичу, а він мені відповість, і будете мати спокій”.

Якби він знав, що творилось тоді з нею… Вона просить його почекати. До червня. У червні вони зможуть побратись.

“Те, що Ви нашу свадьбу відкладаєте на іюнь місяць, мені дуже сподобалось”, - згоджується він з рішенням Ольги. Справді, гарна пора, можна і Україну побачити краще, ніж зимою. Можна трохи “заробити грошенят”. Все буде добре, от тільки не треба мовчати. Потрібно писати кожен день до нього листи. Нехай це буде її обов'язок. Йому від цих листів добре. Ну й справді, докоряє їй Франко, як розцінити ту мовчанку, та ще й після листів, котрі починались словами “Любезный Друг”? Хіба немає про що говорити? Адже ж весілля у червні а скільки не виясненого! Хіба вона, Ольга, мала дівчинка чи дитина, котрій кортить мати на собі шлюбну білу сукню і зелений вінок, “а котрій зовсім рівнодушне те, кому при тій оказії подає руку і що він опісля з тою рукою зробить… Невже ж таки… Вас зовсім успокоїли мої попередні листи, помимо того, що в них осталося дуже багато непроясненого і не зведеного в гармонію? Чи, може, Ви так і читали їх, що сего недобачили?”

Як пояснити йому, що все це не так? Досить. Вона сама скаже своє слово. Ні до кого потім не буде мати претензій. Вона заявила, що все обдумала, зважила і не відступить від даного слова бути дружиною Франка. Все!

За “Ваш листок я мусив хоч крихітку полюбити Вас, - пише Франко Ользі Хоружинській 10 січня 1886 року. - Після такого, доволі грубого подразнення з моєї сторони, показалась мені Ваша щира і ясна душа в гарнім світлі. Раз рішившись іти зо мною в незвісну дорогу, Ви не почуваєте й сумнівів ніяких, хоч знаєте згори, що дорога та трудна”.