Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 82

Згода Ольги стати дружиною Франка наводить страх на її родичів, які вважають, що Ольга не здає собі справи, що робить, на що зважується, її почали відраджувати, а то й просто залякувати. Делікатно кажучи, Франко не такий вже й ідеал, який випестила у своїй уяві молода курсистка. Чи зможе вона, вихована в зовсім “інших традиціях і умовах”, стати помічником Франку та його соратником. А ще хай Ольга знає, що він, кажуть галичани, “з тюрем не вилазить”. Він принциповий і не поступається у своїх переконаннях. Нарешті, Галичина - чужий край. Як її там приймуть?

Ольга мала над чим задуматись. І все ж таки, геть сумніви, вона буде дружиною Франка!

Є. Трегубова цікавлять “питання економічні”, тобто на що Франки будуть жити? “Нам прийдесь, - пояснює Франко Ользі, - хоч би тілько перших кілька літ, вести житє літераторське, об тім, я думаю, і самі Ви знаєте”. А життя літераторське на той час у Франка виглядало так: “За редакцію “Зорі” місячно 25 зр., т. є. річно 300 зр. Се, надіюсь, зміниться з новим роком на ліпше, і я думаю, що з того жерела мені прийде minimum 400 зр. річно. За кореспонденції до “Kraju” квартально minimum 50 зр., значить, річно 200 зр. Співробітництво з варшавським “Ateneum”, до котрого мене запросили, мусить принести також не менше 200 зр. З львівських газет, Краківської академії і з інших дрібніших праць - 100 зр. річно”.

Коли всі прибутки Франка порахувати, то виходить, що можна рік-два протриматись. Як-не-як, а 800 зр. - все-таки гроші. А коли Ольга допоможе йому отримати доступ до російських газет і журналів, то можна надіятись, що річний дохід з літературної праці буде виносити 1000 зр. Ну а як видатки? На скромненьке життя двох людей, за підрахунками Франка, потрібно мало. За хату - 20 зр., за прислугу - 5 зр., світло, паливо і таке інше - 5 зр. На їжу (сніданок і вечеря - кава або чай, а порядний обід брати з трактиру) - 24 зр. щомісяця. Отже, на рік видатки на найнеобхідніше будуть виносити 640 зр. Решта, тобто отих 160 зр., можна буде видавати на одяг. Згідно з тодішніми прейскурантами на 160 зр. можна було собі дозволити скромненький чоловічий костюм та скромненьке жіноче плаття. Лиш би бути обутому, одягненому та не зовсім голодному.

“Я зовсім не числив, - запевняє Франко Ольгу, - і не числю на ніяке Ваше придане, а коли воно у Вас буде, хоч яке-небудь, то завсігди повинно бути для нас родом асекурації [26] в разі яких непредвижених случаїв, а не жерелом до щоденного житя”.

“Зоря” нагло з нього насміється, обіцявши йому пост головного редактора, інші львівські газети та журнали будуть йому пропонувати по 2 - 3 копійки за рядок, його повісті ніколи не будуть нагороджені першими преміями. Заборгованість за видання буде рости з місяця на місяць. Але все це попереду. Він навіть ніколи не досягне того рівня, щоб могти голосувати…