Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 70
Роман Горак
Відповідь Франка Василю Щуратові з приводу декадентизму “Зів'ялого листя” якось не дуже привернула до себе увагу, а сам вірш “Декадент”, хоч і став надзвичайно популярним і пізніше увійшов у шкільні підручники, тлумачився як “життєва платформа” Франка-борця. Найдивніше в цій історії було те, що ніякого шуму, ніякого декадентизму ніхто не зауважував, коли друкувались у свій час окремі вірші, що пізніше ввійшли до збірки. Вони не викликали суперечок, коли, наприклад, були опубліковані у збірці “З вершин і низин”. Тепер же ж, коли появились у “Зів'ялому листі”, - викликали шум. Змінились-розділились погляди, хоч, як писав С. Шаховський, автор монографії “Майстерність Івана Франка”, невідомо, з чого той шум зчинився…
У 1908 році перед членами чернігівської “Просвіти” з рефератом про творчість Івана Франка виступив Михайло Коцюбинський. “Але людина, - твердив він, - яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ - лірична драма “Зів'яле листя”. Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв”.
Цей реферат був надрукований лише у 1917 році. І в ньому теж відгомін отих суперечливих думок щодо збірки “Зів'яле листя”. М. Коцюбинський поставив її в один ряд з кращими збірками Франка, одначе протиставив її творам громадської тематики.
Безперечно, у світлі відомих фактів можна добачити велику долю автобіографічності поезій “Зів'ялого листя”. Три жмутки - три періоди любові, кожен з яких починається якимсь фактом, якоюсь подією і закінчується теж якимсь фактом чи подією. Зустріч, знайомство, любов ліричного героя, і “не надійся нічого”, з уст героїні, - зміст першого жмутка. Другий жмуток - смуток за втраченим, оплакування… Третій - відчай за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, після чого вже не варто жити…
Коли ж була затіяна суперечка про те, кому ж все-таки, тобто якій “чарівній незнайомці”, має належати збірка, то виявились справді дивні речі. Багато віршів Франко написав і особисто подарував іншим жінкам. Правда, тут не потрібно забувати однієї дуже суттєвої деталі: Франко розглядав свою лірику як літературну фікцію з правами громадянства, а тому, наприклад, вірші, написані для Юзефи Дзвонковської, він з цих же міркувань посилав Уляні Кравченко. До честі Уляни Кравченко, вона не приписувала цих віршів собі.
Спроба прокоментувати збірку з позицій автобіографічності настільки ускладнилась, що зайшла в тупик. Можна було подумати, що Франко “замітав” сліди, щоб не викрити імені “цієї одної”. Писав же ж:
Стало зрозумілим, що коментування збірки, її тематики та емоційності біографічними даними, уривками із приватного листування, - мало що пояснює… Спогади М. Мочульського про Івана Франка підвели риску під всіма попередніми спробами…
