Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 71

Але факти… Факти не давали спокою. Отже, зі Здіславом Зигмунтовським Целіна Журовська брала шлюб у Львові 15 лютого 1896 року. Після цієї дати починаються вірші, що ввійшли до третього жмутка збірки. Що це? Випадковість? Про всі або майже про всі свої твори Франко залишив якісь спогади; залишилось якесь листування, з котрого можна судити, як визрівав задум написати ту чи іншу річ. А про “Зів'яле листя”, якщо не рахувати листа до Кримського 1898 року, - ні слова… А може, прийнявши до уваги останній факт, шлюб Целіна у 1896 році, - можна й по-іншому протрактувати три жмутки “Зів'ялого листя”? Перший жмуток - знайомство з героїнею, її відмова та байдужо-вбивче: “Не надійся нічого”. Бідний герой, як сказав би Франко, отримавши гарбуза, вирішує, що його шанси марні, а тому поступається з дороги. В автобіографічному плані це звучало б так: Франко одружується, тобто герой виходить із гри. Але знову “сумні рефлексії”. Рана від попереднього не загоїлась. Мучить туга. Це - другий жмуток. Третій - героїня втрачена назавжди. Виходить заміж. Все зникав. Франко залишається Франком, а герой гине. Сам обрав собі таку дорогу. Так хотів - і так сталось. Для чого жити, коли таке життя… Ось і весь “декадентизм”…

Франко і в “Зів'ялому листі” залишився вірним собі. Він не виправдав хоровитої реакції ліричного героя драми на особисті втрати. Він виніс йому свій вирок, хоч вироку не було винесено коханню. Збірка “Зів'яле листя” з цього погляду аж нічим не виривається з ряду: “Лиш боротись - значить жить”. Знову пригадайте, як Іван Франко просив і Ольгу Рошкевич, і Юзефу Дзвонковську, тобто тих жінок, котрих кохав, оцінити вчинок Антігони Софокла - особисті втрати, жертви і громадський, загальний обов'язок. Збірка “Зів'яле листя” є теж відповіддю на поставлене питання. І чи тільки тут? У своїх речах, які тим чи іншим способом відштовхувались від, назвемо тепер це життєвим досвідом, Целіни Зигмунтовської, - і тут витримана ця лінія до кінця. І в “Лелі і Полелі”, і в “Маніпулянтці”, і в “Перехресних стежках” - всюди буде дотримана лінія особистого щастя і громадського обов'язку. Герої “Леля і Полеля” твердо визначили свій обов'язок служіння народу, - і от з'являється в їх житті Регіна, “женщина чи звір?” - запитається Франко у “Зів'ялому листі”. Примара особистого щастя збиває героїв з обраного шляху, любові кидається під ноги найдорожче. Топчеться те, чому поклялись служити, в чім їх священний обов'язок. Не виправдовує їх Франко, хоч і розуміє, і прирікає на самогубство.

Якщо такий осуд Франка в “Лелі і Полелі” викликає співчуття, жаль за Лелем і Полелем, то інший вже відтінок ця думка мас в “Перехресних стежках”. Ця повість теж зв'язана з Целіною, точніше, зв'язана з уявою про Целіну. Тут головна героїня теж названа Регіною і ніби підтримує якийсь невидимий зв'язок з Регіною з “Леля і Полеля”. Повість була написана по тих десятьох роках муки, про які писав Франко в листі до А. Кримського. Спочатку вона в 1900 році була надрукована в “Літературно-науковому віснику” і в цьому ж році вийшла окремим виданням. Якщо вчинок Леля і Полеля, їх самогубство ще носять якийсь стихійний характер, то не самогубством закінчує своє життя герой повісті адвокат Рафалович. Силою обставин він доведений до найкритичнішого моменту життя і попередні герої, напевно б, вхопилися за “отсей маленький інструмент, холодний та блискучий”, але Рафалович цього не зробить. Він знайде сили вистояти. Вистоїть і після цього, коли згине сенс його особистого життя - Регіна…