Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 66

Коли ж Целіну Зигмунтовську запитали, чи листи з “Маніпулянтки” не нагадували листів Франка до неї, - вона вирішила не відповідати…

III

На початку 1890 року Целіна Журовська виїхала зі Львова. Куди? Ніхто не знав, тільки злі язики подейкували, що їй і нічого не залишалось зробити, як виїхати. Тітка померла, вийти заміж у Львові не вдалось, то чом би тепер не попробувати щастя десь на провінції.

Франко знав про смерть тітки. В його записнику з'являється вірш “Похорон пані А. Г.”:

Так сталось! В труні металевій нині Ота рука проклятая спочила. Що ген-то в добрій чи лихій годині Нас розлучила…

Цьому віршу судилось увійти у перший жмуток “Зів'ялого листя”…

Наприкінці квітня перемишльська щоденна газета “Glos Przemysla” надрукувала невеличке оголошення про те, що в місцевому костьолі 29 квітня відбудеться шлюб Яна Добржанського, магістратського секретаря, з панною Журовською. Ім'я панни не подавалось. Очевидно, було всім зрозуміло, про яку Журовську йде мова. Через деякий час це оголошення передрукував “Kurjer Lwowski”, в якому на той час працював Іван Франко. Ім'я нареченої - Целіна Журовська.

Він повірив. Цикл першого жмутку “Зів'ялого листя;) завершується отим знаменитим епілогом:

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання! Незгоєні рани, невтишені жалі, Завмерлеє в серці кохання. В зів'ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю? Хто взнав, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю? Ті скарби найкращі душі молодої Розтративши марно, без тями, Жебрак одинокий, назустріч недолі Піду я сумними стежками.

Відкрив другий жмуток “Зів'ялого листя” вірш “В Перемишлі, де Сян пливе зелений…”. У тому Перемишлі тепер живе вона. Він багато разів їздив туди. Друзям навіть дивно, чого туди так зачастив Франко.

Відтак настав довгожданий спокій. Рана ніби загоїлась. Зовнішньо він став спокійний, тільки час від часу у його записнику з'являються вірші, подібні тому:

Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні…

І несподівано на початку 1896 року Целіна знову з'являється у Львові. Сама, без чоловіка… Лигає тепер Франко довідався всю правду. Целіна не була ніколи замужем.