Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 57

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

«ЯВИЛАСЬ ТРЕТЯ… - І ОЧАМ ПРИЄМНО…»

«Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. Отсе любов пермучила мене дальших 10 літ; під її впливом були мої п исання «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», дві п'єски в «Ізмарагді» і ненадрукована повість».

(З листа І. Я. Франка до А. Ю. Кримського).

I

Весна тільки розпочиналась. Вже мали би зацвісти вишні, а за ними й яблуні. Опале ще з минулої осені листя лежало в саду грубою, неприбраною верствою, через яку вже пробивалась молода трава, а на відсонні цвіли дрібні стокротки.

Дні, проте, стояли похмурі, насуплені. У хаті було холодно. Він стояв біля вікна і виглядав сонце. А сонця як не було, так і нема. Годі його дочекатись. Щулився від холоду і скаржився, що десь раніше був старий рудий кіт, а з тих пір, як хата спорожніла, і той щез. Нічим стало погріти руки…

Хтось подзвонив у двері. Попросив, щоб його поклали в ліжко: “Ех, коби моя мама мене тепер побачила…”

Дзвінок повторився, і панна Зося, чи Софія Монжеєвська, побігла відчиняти. Вона недавно кінчила курси медсестер і на просьбу старшої сестри Ірини погодилась доглядати за немічним Іваном Франком у притулку по вулиці Петра Скарги, 2.

Сюди його привезли після того, як він залишився сам. Сини пішли на фронт і зараз сиділи по окопах, дочка Анна поїхала в Київ до тітки Трегубової, дружина лікувалась у закладі на Кульпаркові. Довідавшись, що Франко залишився сам, брат Захар з Нагуєвичів прислав свого сина Василя. Стан здоров'я різко погіршився, і всім стало зрозуміло, що скоро наступить розв'язка. Друзі впрохали Франка, щоб він погодився перебратись до притулку, де він матиме теплу їжу, ліжко та лікарський догляд. Панна Зося без вагань погодилась доглядати за хворим.

Одного дня вона прийшла на чергування, але Франка в притулку не було. Знайшла його разом з племінником Василем у недобудованому будинку по вулиці Понінського, 4. Франко стояв коло печі і трясся від холоду.

“Пане докторе, що ви наробили? Чого ви втікли з притулку? Та ви тут пропадете!…”

Він пояснив, що не хоче нікому заважати, що хоче померти у своїй хаті. Софія попросила, щоб Василько збігав за Карпом Бандрівським, офіційним опікуном і товаришем Франка, оповів йому про те, що сталося, і роздобув хоч трохи вугілля, бо в хаті дуже холодно.

Відтепер Софія постійно чергувала коло Франка. Часом її заміняли студенти, часом хтось зі знайомих, котрих тепер можна було порахувати на пальцях, а найчастіше приходила сестра Ірина. Тоді Франко їх обох - Ірину і Софію - просив оповідати про себе, про село і просив, щоб йому заспівали оту: “Ой зацвіли фіялоньки, зацвіли”. “Ми робили все, що нас просив, аби вволити йому і трохи розвеселити”, - казала пізніше Софія…

На порозі ґанку стояла стара жінка, доста висока, в маленькому ясному капелюшку, що ледве прикривав її сиве, трошки кокетливо укладене волосся.

“Ви до кого?” - спитала Софія. “До пана доктора”, - відповіла жінка по-польськи. - “Він тільки що ліг і зле себе почуває. Не знаю, чи зможе прийняти вас”. - “Мене він прийме… Бо написав про мене книжку”. - “Яку?” - “Маніпулянтка”. - “Як маю доповісти доктору?” - “Скажіть, що прийшла пані Зигмунтовська… Пані Целіна Зигмунтовська…”