Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 59

II

Особа Целіни Зигмунтовської цікавила багатьох. Навколо Франка почали кружляти, як казав Микола Вороний, “глухі чутки”. Целіна Зигмунтовська, справді, жила в його домі, він сам признався, що через неї з'явилось його “Зів'яле листя”.

Ось свідчення: Іван Франко - Є. К. Трегубову, Львів, дня 27 н. с. травня 1915 року. “Бувши змушеним іще в грудні минулого року віддати жінку до закладу божевільних, я рівночасно був змушений прийняти до свого дому одну вдову з двома дорослими дітьми й дати їй, окрім квартири, майже повне вдержання. Се уможливило мені перебути сю тяжку зиму та небезпечну хворобу”. (Є. К. Трегубов - чоловік Антоніни Хоружинської, сестри Ольги Франко).

Іван Франко - В. Якіб'юку. Львів, 4 грудня [суб] 1915 року. “Сини оба при війську; Тарас кадетом (хворував весною), тепер на Угорщині, а Петро лейтенантом, тепер у ровах недалеко Підгаєць. Гандзя як поїхала літом 1914 року до Києва, так і досі не вернула. Я прожив від половини грудня 1914 сім місяців з мамою Здіся, з його сестрою та ним самим і можу сказати, що одною з причин моєї хвороби та її тяжкого стану були відносини тої жінки та її сина до мене. Коли, нарешті, літом явився в мене син мого брата 17-літній парубок з Нагуєвич, я був рад, що він мусив лишитися ві Львові, відправив у вересні паню Зигм[унтовську] з дітьми зі свого дому (Здісь, не попрощавшись навіть зі мною, вибіг наперед, приставши до польського легіону) і лишився дома вдвійку з братаничем”. (Василь Якіб'юк - селянин в Криворівні, в якого останнім часом зупинявся на відпочинок Іван Франко разом із сином Целіни Зигмунтовської, Здіславом).

Широкому читачеві про Целіну Зигмунтовську вперше оповів син Франка, Тарас, у книзі “Про батька”, що вийшла у Києві в 1964 році.

“Пізнався, - писав Тарас Франко, - Іван Франко з Целіною Журовською, замужем Зигмунтовською, ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці і, обслуговувала різношерстну публіку. Вона і була тією маніпулянткою, яку так живо описав письменник в однойменній новелі. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було. Не дивно, отже, що вони не зійшлися вдачами і не спарувалися.

Целіна вийшла заміж за поліційного комісара, мала з ним двоє дітей і швидко повдовіла. Є переказ, що Зигмунтовський загинув, виступаючи зі зброєю в руках проти українських виборців. Він змальований у драмі Смілянського “Мужицький посол”.

Вдова Зигмунтовська служила на поштових відділеннях різних міст, коли ж вибухла велика війна 1914 року, вона опинилася у Львові. Деякий час проживала з дітьми в хаті Франка по вулиці (тоді) Понінського, 4. Там я познаиомився з нею особисто. Незважаючи на похилий вік, вона робила імпозантне враження: висока і повна, з дивним чаром і одночасно несамовитим холодом в очах. Замолоду мала незвичайний колір волосся: попелястий. Держалась просто, хід мала маєстатичний, українською мовою не хотіла розмовляти, тільки польскою мовою переписувалась з Іваном Франком. Окремі її листи до Франка збереглись. Своїх дітей виховувала в польськім патріотичнім дусі. Син Здісь загинув на фронті.