Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 55

Нарешті, Дзвонковська свій маєток продає, і на цьому історія з комуною закінчується…

Він не порвав стосунків з Юзефою. Якщо вона хоче працювати і бути корисною для людей, то він їй допоможе. Він пропонує їй спробувати свої сили в літературі, спочатку перекладачкою, а потім, коли наб'ється рука, - письменницею. На перший раз він радить взятись за переклад Гонкурів. “Прошу пробачення за те, що насмілююсь Вас турбувати запитанням, - звертається Франко до редакції одної з польських газет. - Чи у видавництвах, які виходять паралельно з “Przeglаdem Tygodniowym”, особливо у виданнях дешевих повістей, не можна було б вмістити поруч з перекладами Золя, Доде і Флобера переклади деяких творів братів Гонкурів - найвидатніших представників натуралістичного напрямку у Франції. Є тут одна панна, яка дуже добре володіє французькою мовою (оскільки виросла в Парижі!), а водночас прекрасно знає і мову польську і хотіла б літературною працею завоювати собі хоч трохи краще становище від того, в якому зараз знаходиться. Як зразок її стилю і хисту надіюсь незабаром надіслати її переказ змісту для “Dodatku Miesecznego”, а зараз прошу про одне: написати, чи твори братів Гонкурів (до цього часу, наскільки знаю, зовсім невідомі в польській літературі, а дуже заслуговуючі на увагу) могли б бути вміщені у Вашому виданні і чи згадана панна може запрягтися до праці?”

Юзефа обіцяла Франку, що візьметься до роботи, але… мабуть, нічого в неї не вийшло. Однак Юзефа виявляв бажання бути корисною якщо не в літературній справі, то в чомусь іншому. Наприклад, її цікавлять суспільні питання. Франку вона пише, що радіє від “щораз більшого пожвавлення політичного життя на Україні завдяки появі в ньому нових і корисних чинників”.

В листах, датованих 1885 роком, Юзефа ще запевняв Франка, що між нею і ним добрі дружні стосунки залишаться й надалі: “Невже ж Ви сумніваєтесь, що наших добрих друзів ми завжди мило раді бачити у себе”. Вони ще бачились, зустрічались. 15 липня 1885 року Михайло Павлик у листі до М. Драгоманова скаржиться, що “Франко, наваривши каші і з нами, і в молодіжжю, сам стрибнув зі Львова аж до Косова”. Пізніше, коли М. Пав-лик буде друкувати своє листування з М. Драгомановим, то в примітці до цього листа напише: “Там тоді вакаціонувала у нас небіжка Юзя Дзвонковська, з котрою Франко хотів женитися”.

Юзефа Дзвонковська свою долю вирішила трохи інакше, ніж пропонував їй Франко. Не стала перекладачкою, не стала письменницею, а свої останні роки, які їй судилось прожити, вирішила присвятити більш, як на її думку, корисній справі: стати народною вчителькою. Антоніна Дзвонковська не хотіла і чути про це. Як? Юзя? Її Юзя з таким слабим здоров'ям і народна вчителька?! Вона не послухала матері. Познайомилась із Анною Павлик і разом з нею вирішила стати поштовим працівником. З цією метою Юзефа приїздить у Косів, де жила Анна, п обидві готуються до екзамену. Директор пошти не захотів мати справу з Анною Павлик, а отже, і з її товаришкою. Хто така була Анна, він добре знав…