Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 53

Франко спішить поділитись радісною вісткою з Михайлом Павликом, а той, у свою чергу, повідомляє про це Михайла Драгоманова. У листі від 11 жовтня 1883 року він пише йому, що скоро переїде жити до Дзвонковських у Станіслав. Павлик звертається до Антоніни Дзвонковської і питає, коли йому приїхати жити до неї разом із сестрою. Анна Павлик візьме на себе ведення всього домашнього господарства.

Антоніна Дзвонковська відписала Павлику, що їхати нема чого… Обурений на Франка, Павлик пише Драгоманову: “Дуже мені соромно доносити оце Вам, що знов таки остаємося тут, а не переїжджаємо до С[таніславова]. Мені воно здавалося ніяково, і тільки битися тут за встидок, а потім ні відси пі відти зриватись кудись. Адже зробив я це для чоловіка, котрий так переконував мене і щиро написав, аби не казав, що не хочу вже й одного чоловіка вважати приятелем, що добре розвідав уперед діло, і аж потім кличе. Для того я і післав Вам його лист, аби хоть як оправдати перед Вами свій переїзду С [таніславів]. Думалось прожити там у тих людей хоть доти, поки “Просвіта” не вишле грошей, а там уже сісти хоть в Станіславові, тим більше, що тільки туди Ф[ранко] годиться ввести бібліотеку, без котрої мені просто горе. Але для переконання я сам написав до тої пані, чи годиться вона з тим, аби до неї переїхати з сестрою, котра би її вела господарство. Вона ж власне відписує мені виразно, що, мовляв, не їдьте. Франко дуже світло дивиться на людей, а тим часом не бачить діла так, як воно є межи людьми і як я йому передом казав. Значиться, устроїти своє життя з Франком нам поки що не вдалось. Будемо старатися і разом писати історію укр. літератури (для котрої вже є накладці німці й тов. ім. Шевченка)”.

20 жовтня 1883 року Антоніна Дзвонковська вважала за необхідне повідомити Франка: “Від Павлика я мала лист. Жаль йому залишати родину і тамтешніх людей. Видно, що тільки необхідність заставляє його перенестись до Станіславова. Відповіла я йому, що тільки побачення з ним і ближче знайомство може чимось зарадити справі…” Мабуть, Антоніна Дзвонковська боялась Павликів? Можливо. Для чого їй, шановній вдові, зв'язуватися з тими, хто скомпрометував себе перед урядом! Для чого їй встрявати в сумнівну справу.

Після цього Франко змушений признатись Павлику;

“Проект мій з Дзв[онковською] розбився оконечно - ну се байка, - не світ же на нім побудований. Та тілько біда, що ви поки що оставаєтесь на леду”. М. Павлик справді “на леду”. В листі він просить Михайла Драгоманова вислати йому бодай трохи грошей, бо йому в нічому па вулицю вийти, а вже осінь…

Перед Франком Антоніні Дзвонковській, мабуть, незручно, і вона вирішує виправдатись, щоб, не дай бог, про неї не подумали щось погане. “Повірте мені, - писала вона Франку, - що я ніколи від своїх дітей не вимагала б жертв з огляду на їх переконання і майбутнє, так само, як не прийняла б посвяти і праці Вашої родини для нас. Бо що ж варта стара жінка, не здатна до тяжкої праці Юзя і зайнятий наукою Владек у порівнянні з тими людьми, які постійно працюють на полі. Якби була більші кошти, а земля, як спільна власність, давала б такий прибуток, котрий би насправді поліпшив їх матеріальне становище, з великою охотою пристала б тої колонії, бо тоді ми з того мали хосен…”