Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 54

Коли вся ця історія пізніше стала відома Денису Лукіяновичу, то він сказав, що Антоніна Дзвонковська просто-на-просто не захотіла мати справу з жебраками…

Однак несподівано 31 січня 1884 року Антоніна Дзвонковська пише Франку: “Чекаю на Ваш приїзд з батьком, бо чим швидше укладемо договір, тим швидше можна взяти в оренду чи пасовисько, чи більше землі”. Сталося так, що Антоніна Дзвонковська отримала солідну позику, і гроші вирішила вкласти у спілку. Тепер Франко на все це дивився скептично і не спішив з приїздом. Схвильована Антоніна Дзвонковська звертається до Фелікса Дашинського, і той просить Франка все-таки приїхати у Станіслав, бо “бідна матуся не може дати собі ради). Франко повідомив М. Павлика про наступний раунд переговорів з Антоніною Дзвонковською відносно комуни, а той у свою чергу М. Драгоманова.

“Єдину поміч, - пише М. Павлик Драгоманову 13 лютого 1884 року, - подає Франко, котрий пропонує перенестись мені і сестрі до Ст[аніславова], де хоче заводити якусь хліборобську спілку; я і сестра дуже цему не раді, але не знати, як і буде, ні з чого вибирати. Здоров'я моє, правда, вимагає ліпшого воздуха, але все-таки я був би щасливий, якби міг дочекати заробленім грошей таки у Львові і помагати відси і сестрі, котра по сплаті боргів могла би стати па ноги в Коломиї. Цими днями власне ця справа рішиться, так, як Ф[ранко] їде до С[таніславова] робити контракт. Я рад би його відмовити, бо це дурниця - брати на себе задовжене і невпорядковане господарство з обов'язком вкладати в нього і свою працю і гроші, але він таки наважився подіти десь свій теперішній гарний заробіток, і то так непродуктивно”.

М. Драгоманов підтримував цю ідею і радив Франку і Павлику обов'язково організувати спільне діло, щоб мати з чого жити, а відповідно і стати на ноги.

“До згоди в Станіславові не прийшло, - пише незабаром Франко Уляні Кравченко, - бо господарство запущене, видатків треба би надто великих, а у нас з батьком нема грошей - а при тім орендувати не оплатилось би зовсім. Що далі буде зі мною, не знаю, прідеться, бачу, сидіти дальше у Львові самотою та поневірятися межи чужими людьми - доки?”

Коли ж Василь Лукич запитує Франка, свого товариша, коли він думає женитись, то Франко з сумом відповідає: “Про женихання поки що нема мови, - заждемо до ліпших часів, - законні речі не вистигнуть. Що діяти, - не в ту, мабуть, пору ми родилися, щоб паші бажання сповнювалися…”

Та ось думка про комуну виникає у Гната Дашинського. Він повідомляє Франка, що до нього приходив “високий, гарний” селянин Мельник з Волі Якубової, попросив журнал “Молот”, а потім слово по слові сказав, що має намір одружитись з Анною Павлик, бо її статті у журналах йому припали до серця. Мельник сказав Гнату, що має теж намір організувати щось на зразок спільного господарства з якимсь Горобінським. Гнат теж збирається вступити до цієї комуни і пропонує об'єднати її з комуною, яка має утворитись у Станіславі.