Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 51

Фелікс Дашинський співчував Іванові Франку, як товаришу по нещастю. Адже Юзефа і йому відмовила. Він і досі любив її, що видно з його листів. Він пише, що такої краси, як Юзефа, він ніде не бачив. Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись. Гляньте, вона ж Дантова Беатріче! О, як би хотілось вічно гладити її шовкове волосся, щоки… Обняти тільки раз - і вмерти. Івасю, подивіться на її стан, на ті голубі очі. О, тут, крім всього, можна стати мрійником, як Словацький в “Швейцарії”. Такій королеві можна віддатись душею і тілом, піти за нею на край світу, кинутись в огонь або воду… Хто тільки в цьому маленькому Станіславові не був закоханий у неї! І всі безнадійно - і Ясь Дескур, і Ясь Карпінський, і Микола Якимович, і Ян Порембальський. Словом, весь таємний гурток… Я тільки хочу сказати Вам, хто ця жінка. Це якийсь диявол, а не жінка! “А чи знаєте, чим притягує? Величезним тактом - тримає людей на поводку - нічим не ділиться і нічого не говорить, і тим доводить людину до шалу. Мовчить, але кат його знає, розумна вона чи дурна, добра чи ні?” Вона суцільне мовчання. Вона, “як та стіна на котрій люди малюють ідеали, - найрізноманітніші взо-ри дівочих чеснот, оскільки зовнішній вигляд не дозволяв закрадатися жодному сумніву, жодній критиці. Прекрасна мовчанка. Ангел доброти, розсудку, невинності. А чи так є? Конкретних доводів за чи проти подати не можу - повторюю тільки слова сестри-приятельки, дівчини чесної і щирої: “Піду до монастиря, бо не зможу повно жити”. Крім всього, Юзефа ще й горда. Вона не хоче йти не тільки за бідного, а й за багатого. От каже, якби Івась не мав рудого волосся, а крім цього, був би таким, як її вимріяний ідеал, то відразу кинулась би у ваші обійми. Майте мужність, Івасю, вислухати все до кінця. Я вам повторюю, що вона не варта ні одного волоска після цього всього з Вашої рудої голови. Вона ж - труп, що пливе по бистрині ріки. Так, так! Бо ж відомо, що тільки до трупа вже ніколи не чіпляється ні любов, ні добре, ні зле. Труп мовчить. Про неї потрібно забути, викинути геть з голови і ніколи не згадувати. З нею ви не буде ге щасливі. Ніколи. Я закінчив. Пробачте мені, брате, я і мій приятель мали щодо Вас щирі наміри - обов'язок розмовляти по-людськи. Ваш брат Фелікс”.

Схоже, що Фелікс ревнував Юзефу до Франка. У листі від 3 липня 1884 року він пише, що “На дні” “то найкращий Ваш твір, високо агітаційний. Спостерігав я на обличчі пані Юзефи гру почуттів від читання повісті - її голубі очі виблискували справжнім запалом, а бліде обличчя час від часу рожевіло. О, Ви знаєте, дорогий Івасю, це враження незабутнє. Ще рік тому пані Юзефа хотіла піти в монастир, а тепер, коли вона прочитала “На дні”, то отой монастир і все решта було від неї за далекими горами-долами. Розбуджена суспільна думка повністю заполонила молоду душу, вказала мету і шлях до життя… Із цього всього випливає, - писав Латинський, - тільки один висновок: не було ще досі людини, котра б зуміла розбудити в тій тихій істоті певні суспільні інтереси, хоч би найслабші, як це зробили Ви. Ва справді дуже добре знаєте людей і їх психологію. Ах, не знала по-справжньому Вас Юзя і не могла відповідно цінити. Тепер, Івасю, все виглядає по-іншому, їдьте негайно в наш тихий Станіслав і відновте перервані нитки. Через рік чи два пані Юзя самостійно розпочне свій шлях у життю…”