Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 50
Роман Горак
Ця поезія була виявлена в архіві письменника і вперше надрукована в 1956 році в “Літературній спадщині Франка”.
“Мені перш за все залежить на виробленні незалежного становища і зміну дотеперішнього життя на більш корисне і приємніше. Не можу сказати, що це скоро наступить, бо перед початком нового заняття потрібно хоч би пару літ науки. На кореспонденцію з Вами охоче погоджуюсь… Наскільки знаю Вас особисто і з листів, ціню Ваш шляхетний характер, маю щире до Вас співчуття, знаючи, як багато Ви перестраждали серед несприятливих обставин і відсутності громадського життя, найбільш відповідного Вашим прагненням. Поза тим симпатії, які маю до Вас, не є такого характеру, щоб на них можна було уґрунтувати згаданий союз. По-моєму, щира і правдива дружба, обперта на спільності прагнень та докладний обмін обізнаності членів, які належать до гуртка, - цього б було досить…” І знову ніби повіяв вітер із майбутнього “Зів'ялого листя”. І знову ніби хтось шепнув:
“Не надійся нічого…”
Відмова Юзефи стати дружиною Івана Франка прикро вразила нових його друзів. Чесно кажучи, друзі зі Станіслава чекали, що Юзефа відмовить Франку, як відмовляла до того всім. Було б дивом, якби сталось якось інакше. Фелікс Дашинський, безмірно і безнадійно закоханий у Юзефу, котру у своїх листах до Франка називає не інакше, як тільки “Мовчанням” (“Ви були у Станіславі? Чи зуміли Ви розгадати “Мовчання”?”) старався теж якось розрадити Франка: “Мені так сумно, коли дивлюсь, що Ви, Івасю, найбільший з відомих мені людей, що заслужили на щасливе життя, не маєте його. Повірте мені:
Юзефа не вартує Вашої любові. І не тільки любові, але навіть одного волоска з Вашої рудої голови. Вона тільки тепер бідна, - переконує Франка Фелікс, - а взагалі вона завжди і всюди почувала себе аристократкою, котра нічого не хоче мати спільного з біднотою, якою ми є. Подивіться, Івасю, як вона тримає голову. Ніби над нею золотий німб. Ні, ні, королівська корона! Так, так. Гляньте уважніше. Якби тільки хтось з її “велебних” родичів почув, що вона, оця аристократка, оця королева з голубою кров'ю, захотіла вийти заміж за такого собі простого смерда, то впав би розбитий апоплексією. А її мати, а її тітка! Та пані Дескур, що постійно до всіх звертається у третій особі (“Пан щось хоче”, “Пан позволить собі взяти), дасть себе скоріше порубати на дрібні кусники, ніж допустить, щоб Юзя, отой її ангелочок, її херувимчик, стала жінкою Франка! Але що там родичі. Родичі що не дуже багато можуть при теперішніх обставинах вирішити. Ви, Івасю, уважніше придивіться до самого “Мовчання”. Це мовчаннячко одного разу на загальному зібранні молоді позволило собі розкрити прекрасний ротик і заявити при всіх, що не піде заміж за рудого Франка. Хоч би мала милосердя над Вами і про своє рішення заявити тільки мені, а то ні, - мусіла сказати перед всіма”.
