Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 31

Що міг їй роз'яснити?… І чи взагалі потрібно пояснювати. Вона все прекрасно розуміла. Від того біль ставав ще більшим. “Які причини заходили, - писала вона Франкові, - повторювати тутки вже не потрібно, але результат с того плохий… але чому я так зробила, не знаю, видно, може, мусілам, може, потопалам і вхопилася бритви… То не дивно, що підлота і нікчемність межи людьми свій примісток має, але то дивно і непростительно, що одна людина, котра нібито бажала жити чесно, конець кінцем таки сотворила мерзке діло. Сама о собі то кажу. Ви правду пишете: всьо пропало, але лише для мене, для Вас ні, перед Вами будучність, надія, - передо мною нема. А коли так, то вже нічого і не треба. Най добрі люди і не згадуют про мене. Я уже майже привикла до того, і спокійно буду жити сама в собі. Коли так, то й так”…

І заключні дві пісні “Картки любові” - шоста і сьома, надруковані у шостому номері журналу “Світ” 1881 року, - це ніби два заключні акорди про кохання…

І ти підеш убитою дорогов, Котрою день в день тисячі ідуть І ти пониження й неволі путь Пройдеш, як другі, до кінця самого. Тепер ти ще боронишся, небого, Ще молодою кров'ю жили б'ють І свіжі думи сили додають, Та швидко опору не стане твого. В глиб звільна втягне тя багно гниле І в кров усіми порами віссеться, Повітря вколо тебе затрує, І сили волі в тебе не найдеться, Щоб опиратись довше! Затонеш ти - І труп живий, безладно поплинеш ти!… Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту При ділі, що наш вік бересь вершити, Найду й свою я тихую роботу. З орлами я не думаю дружити, Та я опрусь гниючому болоту; Щоб через нього й другим шлях мостити, - На те віддам свій труд, свою охоту. А як часом моя послабне сила, І серце в груді біль зціпить пекучий, І людська злість зморозить кров у жилах, То човник мя перенесе летючий - Твоя любов підніме мя на крилах, Аж поки вал не зломиться ревучий…

Біль був великий, - і вона вирішила відійти у тінь. Прагнула, аби всі забули про неї. Не хотіла, аби хтось навіть згадував їй про ті далекі роки молодості, Лолин. Тому так боляче сприймала оповідання “Задля кусника хліба”, яким Наталія Кобринська у 1884 році дебютувала в літературі. Мало кому було відомо, що це оповідання носило автобіографічний характер. Як писав К. Трильовський, Наталія Кобринська не здержалася, “щоб не описати” в ньому весілля свого брата Володимира. Володимир не з любові, а “заради кусника хліба” одружується на нелюбимій дівчині, але багатій і рівній йому по соціальному положенню, покинувши свою бідну наречену.

Франко дуже схвально віднісся до оповідання. “Чи знаєте Ви, що се Ви написали таку штуку, - писав він Н. Кобринській, - котрій рівної вся наша література досі не видала?” Дехто твердив, що Франко похвалив Н. Кобринську навмисне, щоб допекти Ользі. Ольга була не настільки наївна, щоб вірити цим пліткам, але була невдоволена, що Франко дав привід для пліток. Адже знав, що саме Н. Кобринська, цей “страж моралі” в родині, була першою, яка картала Ольгу за її зв'язки з Франком…