Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 33

“Але помимо того, - писала Ольга Франкові, - що я своїм очам повірити ніяк не могла, читаючи Вашу новелу, то виказали мені врешті другі люди, з усіх боків тичучи під ніс 1 ч[исло] “Зорі”: ось на, то ту тебе дотичит! З Відня, напримір, дістала я відомість ще перед появленням 1 ч[исла] “Зорі”, де остерігаєся мене наперед і приготовляєся на то, що там друковане буде. Судіт же самі тепер, що мала-м в такім разі думати. Доста на тім, що нічим іншим, лиш власними іменами Ви всіх в великий блуд впровадили, з чого, розумієся, вийшла ціла історія. Але звідки Ви знов взяли, що я задумала Вам процесом грозити? Ани ми ся не снило щось подібного ніколи… Новела хороша сама в собі…”

Якщо вірити Франку, що в кожному його творі є елемент автобіографічності, то Ольга мала підстави обурюватись. Справді героїня новели дуже нагадувала Ольгу Рошкевич. Та ж рішучість, твердість, відданість справі, чи як тоді говорилось, - ідеї. Володимир був зображений як дегенерат, “трус”, “льотр остатного калібру”, чого вона не могла витримати і стала на його захист.

Листи Франка стають різкими. Він дає настанови, поради, вимагає, сварить, їй важко це переносити. Сумніви, що він її вже не любить, все більше оволодівають нею. Вона благає, щоб він змилосердився над нею. Нехай він гляне, як вона живе, хто її оточує.

Франко мовчить. Для чого тепер такі розмови. Краще будемо працювати для “великої ідеї”. Він висилає Ользі повісті для перекладу. Вона погоджується на співпрацю з “Зорею”. Вона береться перекласти для “Бібліотеки найзнаменитіших повістей”, котру випускає І. Белей, “Злочин і кару” Достоєвського, сумнівається, чи галицькій публіці будуть до смаку такі речі. Вона пропонує свій переклад “Анни Кареніної” Л. Толстого, вона починає писати розвідку про трагедію Софокла “Антігона”, і Франко обіцяв її надрукувати.

Одруження Івана Франка Ольга сприйняла боляче. Але не відвернулась від нього і першою привітала, стримано і чемно: “Ласкавий Пане, прийміть щирі, хоч запізнілі, поздоровлення з одруженням”. Маленька, коротенька листівка. Перед його поїздкою у Київ вона прислала йому листа, побажала доброї дороги та успіху в організації нового часопису, котрий “так потрібний Галичині зараз…”

Лише у 1889 році Ольга Озаркевич познайомиться з Ольгою Франко. Тоді була осінь. Ольга Озаркевич приїхала до Львова на похорон тітки Руденської, яка свої останні дні провела в жіночому монастирі отців василіан. Вшанувати пам'ять тітки приїхала вся родина. Були запрошені також Іван Франко з дружиною… Франко познайомив свою дружину з Ольгою. Вони говорили. Про що? Невідомо. Може, просто обмінялись якимись звичайними фразами про здоров'я, погоду. Пізніше смерть Франка зблизить їх… За столом виголошувались тости, промовляв і Франко. “Я мала враження, - скаже присутня тут Михайлина Рошкевич, - ніби сипляться перли…”

9 грудня 1886 року в Лолині на 56-му році життя помер батько Ольги, Михайло Рошкевич Зі Скопівки Ольга писала Франку: “Як Вам уже, певно, відомо, наш коханий татко вже не жиють, журба і нужда заїла їх перед часом. Сестра і мама остались тепер нещасливі без утримання, але я не опущу їх, о скільки мені сил стачит, допомагати їм буду і тепер о нетерпеливості очікую того дня, коли они переселяться до мене на пробування - будемо взаємно рятуватись”.