Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 30

Чи не тоді з'явилась четверта і п'ята пісні “Картки любові”, хоч датовані вони 1880 роком.

І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облеском брехнії І ти лукавила зо мною!… Та під пліною золотою Ховались скази мідяні, І цвіт, розквітлий навесні, Під пишнотою золотою Крив черв'яка! Ох; чи не в сні Любились щиро ми з тобою? І серце бідне рвесь у мні, Що ти злукавила зо мною!… Я не лукавила з тобою, Клянуся правдою святою! Я чесно думала й робила, Та доля нас лиха слідила. Що щирая любов ділала, Вона на лихо повертала; Що чиста щирість говорила, Вона в брехню перетворила, Аж поки нас не розлучіла. Ти ж думаєш, я не терпіла, В новії зв'язки радо бігла? Ти ж думаєш, я сліз не лила, По ночах темних не тужила? Не я лукавила з тобою, А все лукавство в нашім строю - Дорогі наші віддалило І серця наші розлучило, Та нашої любві не вбило.

Ображена, Ольга писала Франку: “Правда, я маю богато хиб… Тогди благословіт тот час, котрий розлучив мене з Вами… Тяжко мені. Але най то йде с тим часом. До того я не признаюся, але инчі маю вади, великі, котрі би Ви мені не простили, тому не жалуйте ніколи, що Ви поруч зо мною працювати не будете, - я до роботи лінива, я до нічого не здала. Ми з образованєм і с талантом не на рівни, а ви все говорили, що лише таке подружє може любитися стало і правдиво. Осе правда, я перед Вами все нижчою ся чула. Я би, певно, була надоїла любимому мужу своєю заздрістю та пересадною ніжністю. Вам треба би жінки не с таким темпераментом, як я, а з добрим серцьом. Сли ще не в тій хвили, то незадовго переконаєтеся, що добре, що воно на тім стало”.

Розчулений таким вибухом екзальтації, він заспокоює її, що все це не так, що вони люблять одне одного, а особливо любить він її, як і любив перед тим, що він не уявляє собі життя без неї навіть тепер. “Хіба я не знаю, - писав він їй, - яке мусит бути Твоє положене серед таких обставин, в яких ми тепер находимося? Хіба ж я не чую по собі, що розірване зв'язи між нами підтяло би всю мою силу, всю надію на будуще щастє? І хіба, значит, бажане - вдержати тоту зв'язь мож назвати заздрістю? Ні, ніяким сьвітом! Се ж іменно любов, чиста і сильна, ущасливлююча, - а не заздрість, котра боїться кождого самостійного кроку, кождого вільного слова другої людини…”

Хіба, нарешті, не він вимагав від неї, щоб вона кинула думку про “формальний брак” з Володимиром Озаркевичем, говорячи, що це нечесно й погано. “Чи не є се похопна необдумана гадка?… Ти пишеш, щоби я зірвала я тобою чимскорше, аби огень, яким ти гориш, не запалив нашого супокою ще в більшій мірі; що то значит? а то мені ще неясніше, що той огонь, запаливши наш супокій, вилічив би мене, а тебе запропастив навіки. Що то значит? - роз'ясни мені”.