Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 22

Друзі Франка починають звинувачувати Ольгу в невірності, в тому, що вона чесний хліб хоче поміняти на пухку попівську булку. Ольга в розпачі, її не розуміють. Не розуміють, що це найкращий вихід із ситуації. “Сли через то я так низько упала ув очах всіх чесних людей, - пише вона Франку, - сли через те трачу у тебе всьо, повагу, приязнь і взагалі кожну добру думку, яку не покидавєсь о мені від початку, так я тогди вінчатися не буду, тогди однако мені, бо той упадок гірше, лютішче, страганішче смерті”.

“Як кажу, - заспокоює її Франко, - я спокійний тепер, я одне тілько надіюсь, що Ти не то що не покинеш розумних переконань і праці для будженя мисли, - але, противно, тепер будеш могла ліпше взятися до неї… А щодо чесних людей, в очах котрих Ти боїшся впасти, - то сего не бійся! Ті чесні люди знают Тебе с Твоїх діл, а чим більше і чим кращі будут Твої праці, тим вище Ти станеш в очах тих людей”.

Вона вдячна Володимиру, що він поруч. Вдячна, бо зрозумів її. Сваряться з ним всі з родини, щоб тримав жінку в рукавицях, щоб не пікнула, а він… Він - ні. “Знаєш, Івасю, - писала вона Франкові, - я маю тепер трьох рідних братів, Славко, ти і Волод[имир]. Так мені зі правди здаєся, лишень трудно відай було би мені братися відгадувати, котрий з тих трьох мені найблишчий і найріднішчий”. Цей лист вона писала з Лолина… На кухні в цей час сиділа мама з тіткою і готовили придане. А наступного ранку будить її Михайлина і каже, “що мамця в такій десперації, що вчора вночи світилам допізна, що знают, до кого я вже пишу. Я не йшла слухати того, але Міня ми каже, що страшно жалуют Володиміра, “доброго, невинного”, який він бідний, який “нешчасливий”, - а вона сяка-така… Що мені на те казати? чи йти їм топкувати о емансипації женшчини, чи о високих європейських ідеях, чи о чім? Нічо не зроб'ю, лишень запечатаю сей лист при їх очах, заадресую до Волод[имира] на пресбітерію, - аби добре виділи, і віднесу сама на почту; тогди най си гадают, що сами хотят”.

Шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем відбувся в Лолині 14 вересня 1879 року. Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Володимир Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на “підупалій в громадській опінії”, бідній дочці провінційного священика Ользі. Тільки потім все стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар'єрою, переносячи глузування близьких, свідомо протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатись корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини.

“У сусіднім селі Русові, - писав сучасник Франка, - жила вдова по тамошнім пароху о. Петровськім. Мала вона дуже гарну, високого росту дочку, і між нею і молодим Володимиром зав'язалось щире кохання. Одначе мотиви “родинної політики” розбили це кохання і довели до подружжя Володимира з Ольгою… Проте життя для обох було великою життєвою трагедією…”