Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 21

Та ще: “Але, жалкуючи на долю, що позбавила кар'єри мене і подібних мені, не забувай, що іменно наша недоля причинилась до витворення і скріплення нових характерів, чесних, розумних і мислячих людей, між котрими Ти і другі можуть вибирати”.

Ольга - в розпуці. Франко, виходить, не зрозумів її. Не зрозумів, що вона хоче через шлюб зробити те, що свого часу зробила Софія Ковалевська, що робили героїні Чернишевського “Что делать?”. Розпука була ще більшою, коли Франко застеріг її: “Я надіюсь, що Ти добре обдумала свій крок і не робиш собі ніяких ілюзій щодо “формального брака”…”

Сам же Франко, невідомо з яких причин, порахував, що не все ще втрачено, а тому звернувся до Володимира Озаркевича з таким листом: “Чоловік, як Ви, - пише він до нього - котрий пізнав і полюбив єї горячо і сильно, - має право спитатися мене: а хто ж ти такий, що стаєш мені поперек дороги? На якій підставі сьмієш ти жадати єї любови для себе, коли перед тобою нема будучности, а йно пустиня?… Чим ти потрафиш забезпечити єї й свою долю? І чи не повинен ти, коли єї любиш, сам зречися вї любови, сам наклонювати єї до того, щоби пішла за мене, котрий і забезпечит житє і будучність?

Ах, Добродію любий, - такі питаня трафляют мене глубоко, і я чую їх правду, і чув її віддавна, і, кілько вона муки принесла міні, сего не буду Вам говорити. Скажу Вам тільки одно, що се, що виражене в посліднім питанню, я вже робив: дізнавшись, що Ви стараєтесь о єї руку, я через брата радив їй забути о мні і йти за Вас, раз для того, що з Вами все ж такі жити можна по-людськи і краще, як с ким-небудь другим, а відтак і задля тої обеспеченої будучности. Яка була відповідь на гураду, - я Вам не маю права сказати, - вона може. А щодо моєї будучности, котра ні з сего ні с того стала ту, мов баран у парастасі, - то можу сказати Вам, що я не трачу ще надії і не сьмію єї тратити, поки жию і держусь на ногах, бо знаю добре, що роб'ю - роб'ю для неї, для єї колишнього щастя.

Я скінчив. Надіюсь, що слова мої не зробят на Вас такого неприємного вражіня, яке б міг зробити прямий відказ з єї сторони”.

В той же час Франко пише Ользі: “Люб'ю Тебе, тілько не так як давнійше, а сто раз глубше, щиріше, сердечнійше, відколи знаю, що й Ти скомпромітована, як я, що й ти терпиш. Ти кажеш, що ми, мужчини, судимо остро, - може бути, - але я тепер нічого не хочу судити, - я тепер себе і все кладу в Твою руку, - роби, як знаєш, як думаєш. Рішайся і будь переконана, що я все буду Тебе любити і вічно буду Тобі вірний і потраф'ю для Твого добра так само терпіти, як Ти для мого. Рахуючи, вважай мене не чоловіком з живим серцем, а единицею. Не вважай се за іронію, і я знаю, що в важнім разі я би потрафив так само не вважати на Твоє серце і вважати Тебе такою ж единицею і нічим більше. Вважай, що моя доля - вітер в поли, і що хто знає, куди мене кине. Вважай, оскілько різниця меже долею моєю і Оз[аркевича], і рішай…”