Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 12

Тож отцю Рошкевичу, а не комусь іншому 4 травня 1876 року Іван Франко писав, щоб дозволив Ользі записати ладанки [15] з Лолина. В тому листі він просив отця, щоб Ольга скоріше закінчила переклад повісті Золя “Довбня”, бо початок перекладу у Львові всім дуже сподобався. Самій же Ользі він дає складніше завдання:

“1) Докладне оповіданнє про лолинську школу і лолинських професорів… 2) Відпис таткових рахунків приходу і росходу - цілу книжочку. О яку там компрометацію не маєте що боятися, - бо все ж таки - Ти Рошкевича донька, а я Тебе люблю і не подам ім'я Рошкевича на поруганіє… 3) Обширнісшу хроніку сельських випадків в Лолині…”

Франко в захопленні від тих пісень, що записала і через Ярослава передала Ольга йому у Львів: “Але кілько там пречудових образів попри дикій і напіввиробленій формі, - кілько чутя, кілько геніальних порівнянь, кілько глубокостаринних споминок та окрушин…”

Франко готує збірник пісень з Лолина і знову просить Ольгу дати йому докладний опис Лолина, опис страв, котрі їдять багаті й бідні… “Думаю, що таке завдання, може, трошки потяжке, буде вдячне для Тебе, бо покаже Ти докладніше світ, котрого з попівства дуже небагато і дуже неясно видно”. Він вчить її, як потрібно працювати: “Не пропусти ані одного дня, щоб бодай малого свисточка, дрібної записочки не положити до колекції. Се єдина дорога - виробити свій талант…” Він хоче, щоб вона була йому рівня у всьому.

Коли Михайла Рошкевича запитали, чи, бува, Франко не давав дочкам якісь книжки читати, то отець не заперечував. Так, а як же інакше. Тепер, прошу я вас, всі грамотні, всі читають. Небезпечні книги Ольга заховала. Залишила лише пристойні, їх і занотував у себе слідчий. Нічого соціалістичного і крамольного по заголовках ревізор не зауважив.

І той допит, і ревізія, і те, що “нарадив” Шараневич, поклали край сподіванням Рошкевича. Він розсердився на Франка. Так, перед Франком стелилась прекрасна дорога, він міг осягнути багато чого, а що в результаті? Мало того, що занапастив себе, та ще й його Ольгу. Всіх. Як тепер бути? Як дивитись людям в очі? Ольга мусить звільнитися від даного Франку слова, що буде його дружиною. Щоправда, отець розуміє: звільнення від слова не звільнює від пліток, яких він так боїться…

III

І, можливо, трагедії не було б, якби доля, котра наслала на Ольгу важкі випробування, зустріла в ній характер слабкий. Ольга покорилась би волі батька. Але Ольга мала характер сильний, котрий ломиться, як казав Франко, а не гнеться. Вона і слухати не хотіла, щоб розірвати відносини з Франком. Вона виїжджає на зиму до Іваниківки коло Станіслава, де парохом працював її вуйко Іван Руденський, а звідти до Львова. До Франка.

В їх листах ще повно надії на спільне життя і щасливе майбутнє. В кожному листі рясніє від слів “коханий”, “кохана”, “любий”, “люба”. Ці слова прийшли не відразу…

8 лютого 1876 року у Львові в приміщенні Народного дому було влаштовано студентський бал. На нього з'їхалось багато гостей. Господарем балу був І. Шараневич. Приїхав і М. Рошкевич з Ольгою. Франко чекав її. “Побачити Тебе лише здалека”, - писав він їй пізніше. “Я від осьмої кляси до другого року філ[ософії] вздихав, мучився і кляв сам на себе, щоб сказати Вам одно “ти”, почути ваше “люб'ю”, обняти, поцілувати Вас…” Все змінилось після цього балу. Ольга відтоді в листах почне підписуватись “Твоя наречена Ольга”. “Ти підписуєшся моєю нареченою. Серце моє…”