Читать «Тримай мене міцно» онлайн - страница 8

Даринка заглянула в мамині очі.

— Мамусю, така гарна погода! Чому б нам не погуляти разом?

— Вибач, люба, сьогодні не можу. Треба закінчити замовлення. Ми обов’язково погуляємо іншим разом, обіцяю.

— Добре!

Марія поцілувала Даринку та Іванну.

— Бувай, люба!

— Бувай, мамусю!

— Я на вас чекаю! — лагідно промовила Марія.

Даринка та Іванна вийшли на подвір’я. Марія зачинила за ними двері та рушила до вітальні. Раптом почувся вхідний дзвінок. Невже щось забули? Марія повернулася назад і відчинила двері. На порозі стояв він, той, кого вона так боялася і так прагнула знову побачити. Але не знала, де його шукати… І ось він тут, перед нею. Марія декілька секунд злякано дивилася на нього. І раптом вона різко зачинила двері. Потім повернулася до них спиною, а перед нею стояв Божедар.

— Хто ви?

— Ти знаєш.

Його чорні очі знову поглинули її, затягуючи у чорну безодню його свідомості.

— Ви той, про кого казала мавка?

— Напевно.

— Вона сказала, ви прийдете, коли знадобиться сила чотирьох.

— Час прийшов.

— Вона сказала, ви повідомите подробиці.

— Так, коли всі зберуться.

— Де і коли?

— Сьогодні, на заході сонця. Біля каменя пращурів.

— Я не знаю дороги.

— Лети за мною. Я покажу.

— Добре.

Марія та Божедар вийшли на подвір’я. Марія підняла руки, неначе крила, і раптом обернулася голубицею. Вона піднялася в небо. Її наздогнав великий старий орел. Він подивився на голубицю темними глибокими очима, зробив у повітрі велике коло і полетів, вказуючи шлях у невідоме.

* * *

Густий ліс таємниче шелестів гілками, птахи тихо щебетали у вітах. У самому центрі лісу на широкій галявині стояв величезний камінь дивної форми. Біля нього сидів Захар. Раптом із неба на галявину повільно опустився орел, за ним — голубиця. Через секунду вже не птахи, а Божедар і Марія стояли на галявині.

— Ну ось ми і на місці, - сказав мольфар.

Марія огляділася і побачила Захара. Він піднявся і підійшов до них.

— Познайомся, це Захар. А це Марія, — сказав Божедар.

Марію огорнув теплий погляд синіх очей. Вона раптом відчула п’янкі пахощі липового цвіту, вони неначе оповили її всю, просочилися у кожну клітинку її тіла, наповнили мозок.

— Рада знайомству, — промовила жінка і простягла руку.

— Навзаєм.

Захар на секунду завмер, потім нарешті відпустив її долоню. Божедар повернувся до Захара.

— Я за Данилом, — сказав він і зник, наче його й не було.

Захар поглянув на Марію.

— Він тобі розповів?

— Ні. Сказав, що дізнаюся, коли всі зберуться.

— То маємо зачекати ще двох.

— Ти з ними знайомий?

— Сьогодні познайомлюся.

Марія з цікавістю розглядала струнку фігуру чоловіка. Відкритий погляд, щира посмішка. Марія відчула легке хвилювання.

— Ти характерник?

— Помітно? — посміхнувся він.

— Так.

Вона посміхнулась у відповідь.

Захар уважно подивився на Марію.

— Чому ти нервуєшся?

— Не попередила рідних, що раптом зникну.

— У тебе велика родина?

— Дочка і мати. А в тебе?

— Сестра, її чоловік та двоє племінників.

— Не завів дружини? — запитала Марія і несподівано для себе зніяковіла.

— Кохання робить нас слабкими. Дар чи родина — я давно зробив свій вибір. Даром не можна нехтувати, він даний для певної мети. Я обрав його.