Читать «Тримай мене міцно» онлайн - страница 10

— Я чекав на тебе, — сказав Данило.

— Я знаю. Тобі відомі подробиці?

— Ні. Коли я дізнаюсь?

— Сьогодні. Зараз вирушаєш. Знайдеш дорогу?

— Так, я пам’ятаю.

— Добре.

Божедар зник. Данило піднявся і вийшов із кімнати. Він швидко йшов вузькими коридорами музею, раз за разом проминаючи задушливі, запорошені пилом давніх артефактів кабінети, і нарешті вийшов на свіже повітря. Він зупинився і вдихнув на повні груди. Легкий вітерець охолодив його розпалене обличчя, кисень наповнив легені. Данило піднявся на пагорб. Перед ним у всій його красі розкинулось містичне старовинне місто. Ще хвилину він милувався улюбленими краєвидами, потім підняв руки, неначе два крила, і раптом обернувся вороном. Декілька хвилин покружлявши над Дніпром, птах узяв курс на захід.

* * *

Богдана мчала коридорами університету, щасливо посміхаючись. Відчуття повної свободи поступово наповнювало її тіло. Попереду два вихідних, і вона вже подумки вистрибувала з літака і завмирала у вільному польоті, вивільняючи свій дух із рамок, які завжди були для неї кайданами.

Нарешті вона вискочила з дверей університету і побігла по алеї до зупинки автобуса. Цікаво, куди поділися всі люди? Вона повернула з алеї на вулицю і раптом зупинилася. Прямо перед нею стояв той самий чоловік. Та ж сама жилетка, та ж палиця. І перстень, який так вразив її там, на лузі.

— Ви хто?

— Не бійся. Я не завдам тобі шкоди.

Богдана уважно подивилася на Божедара. Темні глибокі очі, неначе провалля, раптом поглинули її свідомість, і вона зірвалася у якусь чорну безодню. Богдана зробила над собою неймовірне зусилля, щоб виринути на поверхню і повернутися до реальності. Вона струсонула головою і відчула під ногами асфальт.

— Я відчуваю дивну ауру, — промовила вона. — Так хто ви? Невже мольфар?

— Мольфар.

— Не може бути! — вигукнула вона. — Не думала, що ви з’являєтеся у великих містах.

— Ми з’являємося всюди, якщо це потрібно.

— А зараз саме такий час?

— Так.

— То чому ви тут?

— Ти потрібна для важливої справи.

— Кому потрібна? — здивувалася Богдана.

— Людям.

— Я потрібна людям? — вона зиркнула на Божедара. — Невже я така важлива персона?

— Ти обрана.

Темні брови здивовано піднялися.

— Обрана? Ким і для чого?

— Ти про все дізнаєшся разом із іншими обраними. Ми маємо поспішати. Тож поквапся.

— Поки ви мені не поясните, у чому справа, я нікуди не піду.

Рішучий погляд світло-карих очей змусив Божедара поступитися.

— Добре. Поясню коротко. У тебе є дар. Він потрібен для того, щоб врятувати багато людей від небезпеки. Подробиці поясню, коли прибудемо на місце на заході сонця. Тож тепер ти готова?

Богдана знизала плечима.

— Не дуже. Та добре, піду, цікаво почути, що за подробиці, і подивитися на обраних.

— Лети за мною.

Божедар перетворився на орла і злетів у повітря, за ним у небо швидко піднялася ластівка. Будинки ставали все менше і менше, і нарешті Божедар і Богдана розчинилися у хмарах.