Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 199

– О жінки, жінки! – вигукнув Тартарен: адже було цілком очевидно, що запрошує дружина командора, а не її чоловік, – він навряд чи був здатен запрошувати будь-кого будь-куди.

– То як, прийняти мені запрошення чи не прийняти? – поважно спитав сам себе Тартарен. – Становище військовополоненого…

Паскалон, який знав вразливе місце свого вчителя, нагадав, що Наполеон на борту «Нортумберленда» обідав у адмірала.

– В такому разі я приймаю запрошення! – вигукнув губернатор.

– Але коли подавали вина, імператор виходив слідом за дамами, – додав Паскалон.

– Тим паче!.. Дайте відповідь від третьої особи, що ми приймаємо запрошення.

– Одяг парадний, учителю?

– Звичайно!

Паскалон хотів був убратися в свій плащ сановника першого класу, але вчитель не дозволив: він сам вирішив не надягати орденської стрічки.

– Адже запросили не губернатора, а Тартарена, – пояснив він секретареві. – Це не одне й те саме.

Цей чортяка розумівся на всьому!

Обід, просто-таки королівський, був сервірований у просторій, залитій світлом, розкішно опорядженій каюткомпанії; перебірки й підлога були обшиті прегарною англійською панеллю, такою вишуканою й витонченою, що її планки видавалися іграшковими.

Тартарена посадовили на почесне місце, по праву руку од леді Вільям. Гостей, крім нього, було ще тільки двоє: лейтенант Шіпп і корабельний лікар; обидва розуміли по-французькому. За стільцем кожного гостя стояв, урочисто випроставшись, лакей у нанковій лівреї. Годі собі уявити щось розкішніше за сервіровку вин, важкі прибори щирого срібла з гербом Плантагенетів і коштовну вазу чудової роботи з рідкісними орхідеями, що стояла посеред столу.

Паскалон бентежився й нітився перед такою пишнотою й заникувався ще дужче, ніж звичайно, тим паче що кожного разу, як до нього зверталися, рот його, ніби навмисне, був повен. Він із захватом дивився на Тартарена – той поводився дуже спокійно й невимушено; навпроти нього сидів командор з відстовбурченими, мов у тигрової кицьки, вухами, з зеленими, у червоних жилках очима, з безбарвними, як у всіх альбіносів, віями. Та що там Тартаренові тигрові кицьки, коли він стільки разів ставав на двобій із хижаками!.. Він так вишукано і так ґречно упадав біля леді Плантагенет, наче командор був бозна-де, за сотню миль звідси. Міледі теж не приховувала приязні до нашого героя і кидала на нього ніжні, багатозначні погляди.

«Нещасні! Таж чоловік усе бачить!» – подумки повторював Паскалон.

Аж ні – чоловік нічого не бачив: він, здавалося, теж був захоплений оповідями великого тарасконця.

На прохання леді Вільям Тартарен розповів історію Тараски, святої Марти і блакитної стрічки. Розповів він і про свій народ – цебто про плем’я тарасконців, про його звичаї, про переселення. Потім завів мову про принципи свого правління, про свої плани, реформи, про новий кодекс, що його розробляв. Правду кажучи, про кодекс він досі ні з ким, навіть із Паскалоном, не говорив, але хто може знати, що визріває в мудрих головах проводарів народів!