Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 51

А наш агент повідомив, що вибухівку група не одержала. Отже, вона мала бути в якійсь схованці. Він гадав, що повинні були підвезти ще один вантаж. Тоді виник план — захопити змовників під час передачі вантажу. Було визначено три ймовірні місця проникнення на узбережжя.

Щоб приспати пильність бандитів, було обмежено патрульні обходи. Натомість у кожну з трьох зон направили розвідників, які видавали себе за випадкових людей.

— Нас послали до Піратських печер під виглядом археологів, — пояснив Енріке. — Того дня, коли ви нас помітили, ми тільки прибули. У нас була підозра, що в печерах могли ховати вибухівку. Але ми нічого не знайшли.

— Коли ми спіткали вас біля слідів на піску, то вже дещо намотали на вус. Ці сліди ми бачили раніше і подумали, що їх залишив Хасінто. А коли почули від вас, що це ви ловили вночі рибу разом з Артеміо, — то повірили в не остаточно, — роз’яснила Ірма. — Тепер ми знаємо, що їх залишив пірат на прізвисько Вусань. Це він переносив ящики.

— Якими ж дурними ми були: не зрозуміли, що їх забирають через озеро в печері,— забідкався Пако і додав: — Напевне, той компас, що ми знайшли, був їхній.

— Не журись, адже вони навіть нас збили з пантелику, — сказав Енріке. — На якусь мить ми майже повірили, що шукаємо не там, де треба.

— Але потім ми змінили свою думку, — зазначила Ірма, — Учора в дзеркальце джипу я помітила людину, що стежила за нами, ховаючись на горі. Ми знали, що Хасінто ловить рибу з човна, отже це був не він. Тоді ми вирішили вдати, що від’їжджаємо, а вночі повернулись.

— А я, дурень, розбив передавач.

— Ну що ти, Маркосе, — сказала Ірма. — Ти ж не знав, хто ми насправді.

— Отже, вони висадились вночі, гадаючи, що на березі нікого немає? — спитав Пепе.

— Авжеж, — підтвердив Енріке. — Вусань не знав про вашу присутність.

— Вибачте, — підвівся Пако. — Я зараз повернусь, — і пішов до своєї кімнати.

Аліна пересіла на його місце, ближче до Ірми.

Пако повернувся до вітальні.

— Я вас запрошую на морозиво, — сказав він і показав гроші.

— Ні в якому разі,— заперечив Енріке і підвівся. — Це ми вас запрошуємо. Ви теж багато зробили для успішного проведення цієї операції.

Розділ XXIX

ВІДВАЖНА МОЧІТА

По дорозі до кафетерію Пепе згадав:

— Ми повинні повідомити Академію наук про наскельні малюнки, кістку та кам’яну кулю!

— Що таке? — зацікавився Енріке, який вперше про це чув.

Хлопчик розповів про відкриття.

— Це місце поховання сібонеїв, — сказав Енріке. — Я недавно перечитував про них. В їхніх могилах звичайно знаходять кам’яні кулі. Розмір цих куль залежить від віку небіжчиків. А кістки вони фарбували в червоне, бо для них цей колір символізував сонце або кров.

Вони вже дійшли до торговельного центру і попрямували до кафетерію.

— Будь ласка, морозива для всіх, — замовила Ірма, коли вони посідали. — Шоколадного.

Вони ласували морозивом, аж раптом почули гавкіт і чоловічий голос.