Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 52

Пако вискочив надвір. Решта вийшли за ним.

— Це Мочіта! — вигукнула Аліна.

— Я погано причинив двері, коли ходив по гроші,— згадав Пако і покликав: — Мочіто! До мене!

Якийсь чоловік задкував від Мочіти, що оскаженіло на нього гавкала. Це був племінник Белісаріо.

— Заберіть собаку, — попросив Омар здаля.

— Мочіто! — ще раз грізно покликав Пако.

Але цуценя спробувало вкусити чоловіка за литку.

— Вона ніколи так не поводиться, — винувато сказав Пепе.

Пако підбіг до Мочіти і взяв її на руки.

— Вибачте, — сказав він.

— Заберіть її,— буркнув невдоволено Омар і заквапився до свого авто, що стояло біля тротуару.

Ірма, Енріке та їхні друзі підійшли до Пако.

— Не розумію, що це з нею, — дивувався Пепе. — Вона ніколи не кусалась. Чи не так, Пако?

— Мабуть, їй не подобається цей чоловік.

— Давайте повернемось, а то розтане морозиво, — сказала Аліна.

— То кажеш, що ніколи не кусалась… — повільно проказав Енріке. Аж раптом цуценя вислизнуло з хлопчикових рук і майнуло за Омаром, який саме підійшов до свого авто.

— Іди геть! — намагався відігнати Мочїту чоловік.

Маркос кинувся забрати Мочіту, але не встиг: цуценя вчепилося зубами в чоловікову ногу.

— Ах ти стерво! — вилаявся Омар і хотів ударити її ногою, але не влучив.

Пако закляк на місці. Він згадав минулу ніч.

— Це він! — вигукнув хлопчик. — Це він! Це той чоловік, що напав на мене! Це він! Вусань!

Омар був останнім з банди. Зараз утече. Енріке не встигне, бо бандит уже відкривав дверцята авто. Маркос плигнув на ворога.

Омар нагнувся і вдарив хлопця кулаком знизу. Маркос упав як підкошений. Омар озирнувся: біля машини стояли жінка і чоловік з перебинтованою рукою. Вусань накинувся на Енріке.

Перший удар прийшовся в поранену руку. Другий мети не досяг. Енріке зігнувся і ступив крок уперед, повернувшись спиною до Омара. Той здогадався, що тепер треба чекати удару ліктем у живіт. Та було запізно. Від сильного удару в ребра він осів. Далі Енріке звалив бандита з ніг, врізавши його ребром долоні по шиї.

Підійшли інші. Маркос, що вже оговтався, нахилився і задер у чоловіка холошу. Над кісточкою, біля свіжого сліду від зубів цуценяти, виднівся такий самий знак, тільки вчорашній.

— От ми його й спіймали, — сказав, важко дихаючи, Енріке. — Причепіть йому фальшиві вуса і відразу його впізнаєте. Ми схопили останнього з банди.

Розділ XXX

СКАРБ ПІРАТСЬКИХ ПЕЧЕР

— Пепе досі немає, а все вже готове, — непокоїлась Ана, мати близнят. — Хай тільки прийде, я йому покажу.

— Але ж, мамо, — заступився за брата Пако. — Ти гадаєш, він може спокійнісінько снідати, ні про що не дізнавшись? Він навіть уві сні бачить…

Вже минуло півгодини, як Пепе пішов зателефонувати на прикордонну заставу. Вчора на узбережжя прибула експедиція Академії наук, і дослідники сказали йому подзвонити в цей час: вони скажуть свою думку про знахідку.

Окрім Пепе, всі були в повному зборі. Їдальня неначе побільшала завдяки столу, який Селестіно позичив у Артеміо. Добрий сусіда, тепер щасливий батько двох гарненьких синів, звичайно ж, не відмовив. Отож Хосефіна могла посадити за стіл усіх гостей разом. А Пепе все не було…