Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 62

— Я не буду сама сидіти тут три дні.

— Але я повинен поїхати, люба.

— Коли повернешся, то вже мене не застанеш.

— А який вихід?

— Або ми їдемо разом, або ніхто, — вперлася Іоланта.

— Але ж поїздку оплачують лише мені.

— Тоді заплати за мене.

— Це дуже дорого, ми житимемо в п’ятизірковому готелі.

— Тим більше. Ти житимеш у розкішному готелі, а я сидітиму в цій дірі?

Наступного дня Георгій повідомив організаторів конференції, що в відрядження поїде не сам. Він не міг відмовитися від важливої поїздки, отож, переслав кошти за готель, що дорівнювали місячному окладу.

Місто польських королів зустріло їх чудовою осінньою погодою. Перші два дні проминули доволі спокійно. Бенкет призначили на останній, третій день, туди вони мали піти вдвох.

— У мене сьогодні ділова зустріч, я змушений тебе ненадовго залишити, — зранку повідомив Георгій.

— А що мені накажеш робити?

— Тут стільки музеїв, що годі все оглянути. Можеш піти в королівський замок Вавель чи ще кудись.

— Я все обійшла.

— Тоді ще щось придумай.

— Я піду з тобою.

— Зі мною не можна, це ділова зустріч.

Георгій почав одягатися, Іоланта також швидко одягнулася.

— Ми підемо разом, — уперто бурмотіла муза.

— Добре, я тебе заведу в якийсь музей, доки йтимуть переговори.

Вона нічого не відповіла. Вийшли на вулицю.

— Якщо не хочеш іти в музей, можеш посидіти в Марійському костелі й послухати орган, а ввечері я повернуся і підемо разом на бенкет.

— То ти хочеш сказати, що я до вечора повинна сама вештатися містом?

— Можеш повернутися в готель, поїсти і відпочити.

— Я не хочу сама десь їсти, хочу піти з тобою.

— Я не можу цього зробити.

— Чому інші можуть, а ти ні?

— Хто?

— Ти сам казав, що якийсь професор приїхав зі своєю дружиною і вони весь час разом.

— Вони ж разом працюють і вона також є учасником конференції.

— Мені байдуже, я хочу бути там, де всі.

— Я спізнююся, давай, не будемо сваритися, — роздратувався Георгій.

— Ти візьмеш мене з собою! Зрозумів?! — заверещала Іоланта.

— Перестань влаштовувати мені істерики, бо я не витримаю, на нас озираються люди.

— Вони зараз будуть не тільки озиратися, — вигукнула Іоланта.

Георгій не встиг опам’ятатися, як вона впала на землю і почала дряпати себе нігтями по щоках. З обличчя заюшила кров. Перехожі почали зупинятися, не розуміючи, що діється.

— Ти здуріла, негайно перестань!

Він схопив Іоланту за руки і потяг до готелю. В кімнаті кинув її на ліжко і швидко вийшов.

Георгій повернувся після закінчення наради. Іоланта зустріла його, як нічого й не було. Вона вдягнула вечірню сукню, а подряпини від нігтів уміло замалювала тональним кремом.

— Через тебе я запізнився на важливі переговори.

— Я буду чемною дівчинкою, більше таке ніколи не повториться, — лагідно поцілувала коханого в уста.

До кінця подорожі нічого екстраординарного більше не сталося, повернулися додому без жодних пригод.

— Коли ти розлучишся з дружиною? — якось запитала Іоланта.

Георгію не хотілося зачіпати цієї теми, вирішив ухилитися від відповіді.

— Скоро Новий рік. Що тобі подарувати?

— Довідку про розлучення, — гостро відповіла дівчина.