Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 59

Ще видатний Платон у безсмертній «Державі» описав душу Орфея, яка не захотіла більше повертатися до людей і вибрала собі долю лебедя. Раніше Георгій не розумів цих рядків, а тепер вони розкрили свій таємний сенс. Та що й казати, лебідь — це ж головний атрибут Феба, а отже, і його.

— Час летіти в вирій, — щораз частіше повторював Георгій, займаючись щоденними справами.

Останнім часом він особливо потребував натхнення. А воно, наче фата-моргана, мерехтіло вдалині й з кожним днем віддалялося. Куди щезли музи? Чому вони не хочуть підхопити його й перенести до Кастальського джерела та напоїти священною водою? Без них так нудно жити. А раптом, ці примхливі панянки вирішили покинути свого генія?

І ось одна муза таки з’явилася. Він побачив її на бенкеті під час наукової конференції. Вона мала незвичне ім’я — Іоланта. Муза щойно закінчила університет і мріяла про аспірантуру. Іоланта ще й малювала, виявляється, ще недавно деякі її картини прикрашали стіни університету.

З першої ж миті дівчина вразила в саме серце, мала в собі щось загадкове, була зовсім не схожою на інших.

— Про що ви мрієте? — запитав Георгій, підійшовши до неї.

— Намалювати тисячу дерев і зустріти любов, якій я зможу підкоритися. Omnia vincit amor, et nos cedamus amori , — замріяно відповіла красуня.

Георгій відразу побачив себе могутнім наставником, священний обов’язок якого — відкривати нові горизонти неофітам. Іоланта з захопленням слухала свого учителя, не зводячи з нього закоханого погляду, вбираючи кожне слово, наче губка.

— Мені ще ніколи не було так цікаво, тільки ви спроможні розкрити мені таємниці справжньої поезії, — заворожено шепотіла дівчина, — sic me servavit Apollo .

Остання фраза найбільше вразила Георгія. Нарешті він знайшов те, чого так довго потребував. Яке це неземне сотворіння мудре, як влучно вміє підібрати потрібні слова. А які в неї знання з латини?! Чому Олена така від цього далека? Хіба цю юну німфу можна порівняти з дружиною, яка постійно асоціювалася з теплими і лагідними домашніми пантофлями? Вони тихо шурхотіли по паркеті, завжди тримаючи ноги в теплі, але й не давали злетіти в небо. Іоланта — це пуп’янок, з якого розквітне троянда, його треба плекати і доглядати. Георгій раптом побачив себе героєм відомої опери Чайковського, який зобов’язаний подарувати зір прекрасній сліпій принцесі.

Після цього вечора їхні стосунки почали бурхливо розвиватися. Іоланта виявилася дуже здібною ученицею, чемно виконувала накази свого вчителя. Вона стала для Георгія джерелом натхнення, яке напоювало чарівним нектаром. Він поринав у священні води і повертався оновленим чоловіком, а найважливіше, — помолодшав на двадцять років.

Що це? Невже справжнє кохання? Георгій ще ніколи не був таким щасливим. Тільки одна незручність. Треба роздвоїти особистість. Одна частина залишалася добрим сім’янином зі всіма щоденними турботами, а інша злітала лебедем у небеса і ширяла в вільному польоті. В ньому відбувалася постійна боротьба двох стихій — Землі й Вогню, перша пригнічувала, а друга надихала. Він намагався їх урівноважити, та зробити це було надзвичайно складно. Друга мала таку потужну притягальну силу, що для першої залишалося щоразу менше місця.