Читать «Сюрпризи долі» онлайн - страница 17

— Про який народ ти говориш! Даруй, але я не можу побачити нічого цінного в пиякові, що вештається біля смітників, — не здавав позиції Георгій, — та й якщо добре розібрати, то уся народна музика дуже одноманітна — плаксиво-страждальна. Вона вся віддзеркалює лише внутрішню драму, а правдиве мистецтво — багатопланове. Я ніколи не повірю, що воно може стати доступне волохатим вухам.

— Ти маєш на увазі ослячі вуха короля Мідаса, який насмілився поставити земне понад божественним? — засміявся Жан.

— Його і всіх, хто намагається порівняти непорівнянні речі, — зі злістю процідив Георгій.

— Розповідати можна будь-що, людям можна наплести різних небилиць про прекрасні недосяжні далі, однак лише до часу. Людина є в душі дитиною, її легко одурманити. Та дуже швидко вона побачить надумані фантазії. Їй потрібний хліб насущний, а не химери, і тоді ти залишишся сам зі своїм вигаданим мистецтвом.

— Давайте дружно борсатися в пилу та болоті й не прагнути злетіти. Розумієш, друже, тих, що відчули смак польоту, униз не заманиш ніякими пряниками. Хіба можна птахів переконати ходити пішки?

— Гаразд, ти, як завжди, переконливий. А де той диск з кантатою Баха «Змагання між Аполлоном і Паном», подарований Пантелієм?

— Не пам’ятаю, куди його заховав, може, потім знайду. Я щось зовсім забув про нього, до речі, мені завжди подобався вислів Плутарха «Помер великий Пан», — зло пхикнув Жорж.

— Я не можу погодитися з цією фразою, оскільки Пан символізує Всесвіт, є тим, хто сотворив світову гармонію і ототожнений з Космосом. Ще Бекон писав про цього бога дикої природи, який тримає в руках символи гармонії і влади: сопілку з семи тростинок і посох. Суперечка тоді так і не закінчилася. На мою думку, найвищий час приїхати у Францію і завершити її.

— Як би мені хотілося побачити цю чудову країну, — замріяно промовила Олена.

— От і приїжджайте, у мене є свій будинок, живу сам.

— А ти так і не одружився! — вигукнув Жорж.

— Як бачиш, ні, і поки що не маю наміру. Самому жити значно ліпше, нікому не потрібно сповідатися.

— Ну, це до часу, друже.

— Не знаю, може таки наважуся, але сім’я потребує великих затрат, а я наразі, ще не можу її утримувати.

— А як же кохання? — втрутилася Олена.

— Кохання в наш час не є причиною для одруження, це різні речі, — відповів Жан.

— Невже ви ніколи не пізнали кохання?

— Його неможливо пізнати, ним можна лише милуватися. Кохання наче строкатий метелик, який сидить на квітці, його легко скалічити, досить лише торкнутися пальцями крилець.

— З ваших слів випливає, що шлюб руйнує кохання?

— Саме так, адже він приземлює те, що повинно ширяти у вільному польоті.

Олені не подобався такий диспут, вона зауважила, як від цих слів засяяли очі в Георгія. Гість наче зрозумів недоречність своїх висловів і вирішив не продовжувати.