Читать «Спілка рудих» онлайн - страница 3

- Що це, в дідька, може означати? - вигукнув я, двічі прочитавши

незвичайне оголошення.

Холмс беззвучно засміявся і аж завовтузився в кріслі - вірна ознака, що він неабияк втішений.

- Як вам оголошення, га? - спитав він. - Ну, містере Вілсоне, почніть спочатку і розкажіть нам про себе, про свою домівку і про те, яку роль відіграло це оголошення у вашому житті. А ви, докторе, запишіть, будь ласка, що це за газета і за яке число.

- «Морнінг кронікл» 27 квітня 1890 року. Рівно два місяці тому.

- Чудово. Продовжуйте, містере Вілсоне.

- Отож, як я вже говорив містеру Холмсу, - сказав Джабез Вілсон, витираючи спітнілого лоба, - у мене є невеличка позичкова каса на Кобург-сквср, неподалік від Сіті. Справи в мене й раніше йшли не якнайкраще, а в останні два роки взагалі - ледве зводив кінці з кінцями. Колись я тримав двох помічників, але тепер - лише одного; мені було б важко платити і йому, та він погодився працювати за половину платні, аби мати можливість як слід вивчити справу.

- Як звати цього послужливого юнака? - поцікавився Шерлок Холмс.

- Вінсент Сполдінг, і він давно вже не юнак. Важко сказати, скільки йому років. Кмітливішого помічника мені не знайти. Я чудово розумію, що він міг би влаштуватися і в іншому місці, де заробляв би вдвічі більше. Але, зрештою, як він задоволений, то нащо наводити його на такі думки, що завдадуть шкоди моїм інтересам?

- Справді, нащо? Вам просто пощастило: у вас працює помічник, якому ви платите набагато менше, ніж платять за таку ж роботу інші. Не часто зустрінеш у наш час безкорисливих службовців. Що не кажіть, цей ваш помічник, мабуть, ще цікавіший, ніж саме оголошення.

- Мушу сказати, в нього є й свої вади, - продовжував містер Biлсон. - Я ще ніколи нс зустрічав людини, яка так захоплювалася б фотографією. Клацає апаратом, коли потрібно працювати, а потім ховається в підвал, наче кролик у нору, і проявляє пластинки. Це його основна вада. А втім, він гарний працівник, і мені нічим йому дорікнути.

- Він і тепер служить у вас?

- Так, сер. Він і чотирнадцяти річна дівчина, що куховарить, як уміє, та підмітає в кімнатах. Більше нікого нема, бо я вдівець, і до того ж бездітний. Ми всі троє живемо дуже скромно, сер. Дах над головою маємо, борги сплачуємо - що нам ще треба? Але це оголошення вибило нас із колії. Сьогодні минуло рівно вісім тижнів з того дня, коли Сполдінг зайшов у контору з цією газетою в руці і сказав:

- Містере Вілсоне, а все-таки шкода, що Господь не створив мене рудим.

- Чому? - спитав я.

- А ось, гляньте, - відказав він, - відкрилася нова вакансія в Спілці рудих. Той, хто її посяде, матиме непоганий заробіток. Там, схоже, вакансій більше, ніж кандидатів, і керівництво сушить собі голову, не знаючи, що робити з грішми. Якби волосся моє змінило колір, нізащо не упустив би це вигідне містечко.