Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 43

Те, що Сільванія – всього лише вампір-покруч і взагалі більше людина, ніж вампір, – не важило для Дірка зовсім нічого. Досить з нього пригод!

Обернувшись, Дірк побачив, що Сільванія намагається наздогнати його.

– Прошу вас, гер ван Комбасте, зупиніться, – благала напіввампірка і, захекавшись, опустилася на коліна. – Поверніться!

Але Дірк ван Комбаст і не думав повертатися. Від першого дня, тільки-но Цепеші оселилися по сусідству, він підозрював, що вони – вампіри. Одного разу ця нечисть вже довела до божевілля його матінку. Тоді він пообіцяв собі, що з ним нічого схожого не трапиться, і заприсягнувся винищити вампірів. Тоді б він довів усім, що кровопивці існують насправді, його маму випустили б з божевільні, і вона стала б чудовою бабусею для його первістка.

Усі ці думки безладно роїлися в голові у Дірка ван Комбаста, поки він мчав по трансільванському лісі. Нарешті ліс закінчився, і Дірк вибіг у поле. На узбіччі дороги, тримаючи на прив’язі віслюка, стояв місцевий селянин. «Якщо вже тут так туго з машинами, то і віслюк згодиться», – розсудив Дірк ван Комбаст і з усього розгону скочив на спину тварині. Від несподіванки і жаху віслюк пустився підтюпцем. Але, щоправда, дуже повільним підтюпцем. І лише після того, як гер ван Комбаст пару разів вдарив віслюка ногами в боки, той пішов трохи швидше.

Селянин здивовано спостерігав за подією, неспішно потягуючи люльку. Схоже, десь у лісі проводять військові навчання. Інакше звідки взявся цей солдат у камуфляжі? Чому він вискочив з лісу? Навіщо вкрав Маркокса? Ці іноземці вкрай знахабніли. Приїжджають до Трансільванії і думають, що їм тут все дозволено. А стосовно Маркокса – то за нього турбуватися не варто. Він знайде дорогу додому. Адже не вперше.

Ну дуже захоплива гра!

Поки гер ван Комбаст намагався втекти з Трансільванії на віслюку, Сільванія сама-одна брела трансільванським лісом, а Дака силкувалася прогнати з голови думку про те, що стала частиною мерзенної гри Антаназії; Ельвіра і Міхай безтурботно, невтомно і вельми весело гаяли час, вигадуючи нові витівки.

– З дороги, з дороги, курячі ноги! – радісно закричала Ельвіра і понеслась разом із Міхаєм униз сходами на матраці. З’їхавши, батьки з диким реготом завалилися одне на одного.

Раптом у двері подзвонили.

– Це Беніш! – прошепотіла сполохана Гелена, глянувши у вічко.

– От чорт! – Лудо безпорадно подивився на Цепешів-старших.

Подзвонили ще раз.

– Нумо зіграймо в одну дуже захопливу гру, – запропонувала Гелена Цепешам. – Вона називається «Мама, тато і дитина».

Обличчя Лудо розпливлося в щасливій усмішці.

– Ви, – взявши за руку Ельвіру, сказав хлопчик, – будете мамою. А ви, – тут він показав пальцем на Міхая, – будете татом.

– А ми – діти! – весело вигукнула Гелена.

Зі сходів спустився Якоб.

– Ви чому не відчиняєте? – роздратовано запитав він.

– А там, – Гелена кивнула за двері, – сувора вчителька фізкультури. Вона прийшла скаржитись на нас, тому що ми прогуляли школу.

– Ух ти ж чорт, – пробубонів Якоб, зрозумівши, ЩО задумали Гелена і Лудо.

– Кла-а-ас! – зраділа Ельвіра.