Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 41

У дверях знову виник гер ван Комбаст.

– Знайшли час для дискусій! – нервував він. – Час вшиватися!

Але дівчатка пропустили його слова повз вуха. Вони, здавалося, і зовсім забули про його існування.

– Якщо ти залишишся в Чорному замку, то більше ніколи не побачиш батьків! – намагалася напоумити сестру Сільванія.

– Це ще чому? – не здавалася Дака. – Коли Франц стане володарем Трансільванії, ми зможемо робити все, що заманеться. Перевеземо батьків сюди, а якщо не захочуть – самі будемо їздити до них у Німеччину.

Сільванія вперла руки в боки.

– Тобто цій відьмі ти віриш, а нашому татові – ні?

Тут у кімнату ввалився Дірк ван Комбаст.

– Сюди хтось іде! – прошепотів він.

– А, це, напевно, Антаназія! – зраділа Дака. – Ось сама її про все зараз і розпитаєш.

Сільванія і гер ван Комбаст подивилися одне на одного. Паніка зростала. На щастя, Сільванія помітила біля стіни старовинну шафу. Вона була величезна і цілком могла прихистити двійко людей.

– Сюди! Швидко! – кивнула на шафу Сільванія.

І не встигли вони застрибнути всередину і зачинитися, як до кімнати увійшла Антаназія з тацею в руках. На таці стояли пляшечка з соскою і келих.

– Я ніби чула голоси в цій кімнаті, – насупилася Антаназія.

Бліді Дакині щоки залив легкий рум’янець.

– Та ми тут…

– Ви? Хто ви? – насторожилася Антаназія.

– Ну ми – мій братик і я, – викрутилася Дака. – Ми тут грали, ніби він – собачка, а я – кішечка.

Антаназія глянула на Франца. Той, як і раніше, тихо спав, не думаючи ні нявчати, ні гавкати. Що й казати! Франц спав так міцно, що навіть гази не пускав!

– Францокс спить, – зауважила Антаназія.

– Ну так, він – сплячий песик, – продовжувала викручуватися Дака.

Антаназія допитливо подивилася Даці в очі, але та була спокійною. Тоді Антаназія підійшла до Франца і лагідно погладила його по щоці.

– Він служитиме мені вірою і правдою, – зітхнула вона.

Ці слова насторожили Даку.

– Вам? Чому вам?

Тепер вже настала черга Антаназії викручуватися.

– Я хотіла сказати, що Франц служитиме народу вірою і правдою. Адже правитель мусить виконувати бажання народу, чи не так?

Дака нахмурила чоло.

– Boi noap, Dakaria! – сказала Антаназія і вийшла з кімнати.

Дірк ван Комбаст і Сільванія, котрі сиділи у шафі, зітхнули з полегшенням. Раптом Дірк намацав у темряві якийсь важіль.

– Цікава штуковина! – сказав він і потягнув важіль на себе.

– НЕ РОБІТЬ ЦЬОГО! – вигукнула Сільванія. Але було вже занадто пізно: на дні шафи відкрився потаємний люк, і вони обидва провалилися в безодню.

– Сільваніє? Гере ван Комбаст? – занепокоїлась Дака, почувши гуркіт.

Вона відчинила шафу, але ні сестри, ні мисливця за вампірами там не було.

А кількома поверхами нижче Уріо витирав порох з портрета Антаназії. Почувши глухий звук, він здригнувся. А що як хтось підглядає, як він надсилає портретові своєї господині поцілунки рукою? Річ у тім, що Уріо ось уже кілька століть був безнадійно і шалено закоханий в Її Пишність Антаназію. Але це була його таємниця, і він нікому не хотів звірятися в ній.

Уріо сторожко озирнувся. Нікого… Лише трансільванські правителі суворо дивилися на нього зі стін. Звідкись із-за спини почувся шурхіт. Погляд Уріо впав на старовинну скриню в кутку.