Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 45
Надя Фендріх
Вона з ніжністю подивилася на Франца. Братик затишно сопів у колисці. Як же хотілося Даці взяти його на ручки і зацілувати! Але малюка не можна було будити.
– Тобі теж не спиться? – запитала Дака Карла-Хайнца.
Вона влаштувала улюбленцеві ліжко у великій мушлі на нічному столику.
Карл-Хайнц тихо пустив гази.
– Ось і я місця собі не знаходжу – все думаю, як там Сільванія і гер ван Комбаст. І де вони взагалі?
– Так довідайся! – пискнув своєю мовою Карл-Хайнц.
Дака замислилась.
– Напевно, вони десь у замку…
– Правильний хід думок, – зауважив Карл-Хайнц.
– Ось що, – вирішила Дака, – піду-но я на розвідку. Раптом мені вдасться рознюхати, де вони. А ти доглядай за Францом!
– Певна річ, – погодився Карл-Хайнц. – Я бачу, нарешті ти зрозуміла, що ця Дракуліна – ніякий тобі не друг.
Дака підійшла до дверей.
– До зустрічі, – прошепотіла вона і вислизнула назовні.
І знову на її шляху трапилися ті самі білі двері. Крізь маленьку шпарину з них пробивалося світло. У кімнаті лунала тиха музика. Дака зупинилась і прислухалася. Все та ж колискова… Не в змозі подолати цікавість, Дака натиснула на дверну ручку, і – о диво! – двері відчинилися! Дака тихенько увійшла до кімнати. В очі їй вдарило яскраве денне світло. Дака заплющила очі. Вона вже встигла звикнути до тьмяного світла свічок і смолоскипів і мало не засліпла від променів сонця.
Дака озирнулася. Ця кімната не була схожа на жодний зал, на жодну комірку в Чорному замку. «Тут немає нічого вампірського», – подумала про себе Дака.
Високі стіни були оббиті шовком. Стелю прикрашала золота ліпнина. З прочинених вікон, гойдаючи довгі фіранки, дмухав легенький вітерець. За вікном виднілися вкриті зеленим листям дерева. Судячи з усього, тут жили колись давно, в сиву давнину. І відтоді нічого не змінилося.
Посередині кімнати стояло ліжко з балдахіном. Поруч із ліжком – рукомийник. Трохи далі – комод. На комоді лежали іграшки – гарні порцелянові ляльки і біле лялькове ліжечко. На одній зі стін висіла картина. Рука невідомого майстра увічнила на полотні родину: маму, тата, маленького хлопчика і чорняву дівчинку з палаючими, немов жаринки, очима. Дака вдивилася в обличчя зображеної дівчинки.
– Так це ж Антаназія! – спалахнув здогад.
Дака присіла на краєчок м’якого ліжка і замислилася. Її погляд упав на іграшкову скриньку, залишену господинею цієї кімнати на нічному столику. Скринька була дуже гарна і вишукана, а зверху її оздоблювала тендітна фігурка балерини.
Дака обережно завела її. Скринька заграла «Схід Місяця», а балерина закружляла у танці.
Дака задумливо слухала музику. А коли мелодія стихла, взяла скриньку і, підвівшись із ліжка, знову підійшла до картини. Вона ще раз уважно подивилася на маленьку Антаназію і вийшла з кімнати.
За рогом почулися кроки. Антаназія та Уріо, про щось розмовляючи, йшли вздовж коридору. Дака вирішила за краще не потрапляти їм на очі.
– Сестри і того бовдура я вже позбувся, – доповів Уріо своїй пані.
Серце Даки похололо. Що означає «позбувся»? І кого він мав на увазі? Чи не Сільванію та гер ван Комбаста часом?