Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 38
Надя Фендріх
Чому ж тоді Антаназія сказала, що вперше чує цю колискову?
– Ти йдеш? – гукнула Даку володарка.
Задумливо зморщивши чоло, Дака пішла за нею. Незабаром вони опинилися в дитячій. Антаназія поклала Даку поруч із Францом.
– На добраніч, мої любі, – ніжно прошепотіла вона. – Boi noap!
З цими словами вона погасила всі смолоскипи, що освітлювали дитячу, але один із них Дака відразу ж запалила вогняним поглядом.
– Нехай буде нічник, – посміхнулася вона.
Антаназія зробила Даці і Францу поцілунок рукою і вийшла з дитячої, тихо причинивши за собою двері.
Дака притулилася до братика і, втомлена та щаслива, відразу ж заснула, навіть не підозрюючи, що на її мобільному вже з тисячу пропущених дзвінків від Мурдо. І вже тим більше Дака не здогадувалася, що Сільванія разом із гер ван Комбастом бредуть дрімучим трансільванським лісом до підніжжя Чорного замку.
У напівтемряві Дакиної кишені нудився Карл-Хайнц. Він усе ламав голову, як врятувати напіввампірку від Антаназії. «Аж надто слизький суб’єкт ця дама!» – подумки вирішив слимак. Хто-хто, а він пречудово знався на слизьких суб’єктах.
Хай живе часникостріл!
Захекані і потомлені, Сільванія і Дірк ван Комбаст стояли біля підніжжя Чорного замку. Поки Дірк ретельно вивчав околиці на предмет можливої небезпеки, Сільванія потай милувалася замком. Він був похмурий і зловісний, але достобіса прекрасний! Коли б який-небудь вампірський принц закохався в неї і запропонував вік звікувати разом із ним у цьому замку, вона б з радістю погодилася. Але тут Сільванія згадала про Якоба, і їй стало трохи соромно. «Менше треба вампірських саг читати», – дорікнула вона собі.
І все ж від замку неможливо було відвести очей. Він, здавалося, казковий. Ех, потрібно було брати з собою Якоба, а не гер ван Комбаста. Дірк – такий зануда! І як з ним тільки Урсула живе?
Сільванія поквапилася за Дірком. Мисливець за вампірами рішуче попрямував до головного входу в замок, але біля воріт раптом зупинився і прислухався. Сільванія теж нашорошила вуха.
Вони почули розмову вартових замку.
– Час нам вже відпочити, – позіхнув Ізель.
– Де наші змінники? – бурчав Бодо. – Повсякчас спізнюються!
«Втомлені вампіри, – зробив висновок Дірк ван Комбаст. – Їх ми швидко позбудемося».
Він рішуче постукав у браму.
– Кого це Дракула приніс? – здивувався Бодо.
Він прочинив маленьке віконце у брамі і сторожко подивився на непроханого гостя. Ізель відчинив таке саме віконце в другій стулці і теж дивився на незнайомця. На його лобі красувався автограф Мурдо.
– Руки вгору, Мурдо! – прошипів Дірк, підносячи до носа Ізеля дуло часникостріла.
Ізель злякано підняв вгору руки. Дивно, чому цей тип називає його Мурдо?! Він же не Мурдо, він – Ізель.
– Відчиняй браму, – наказав мисливець за вампірами товстуну Бодо, не зводячи очей з Ізеля. – Тільки повільно й без дурниць. Один зайвий порух – і твій товариш познайомиться з моїм часникострілом.
– Ще чого захотів! – затявся Бодо. – Не відчиню!