Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 36

Вказівний палець зупинився на табличці з написом «Головний вхід».

– За мною! – вигукнула Сільванія і кинулась хутчіш в обраному напрямку.

Неймовірний двобій

Пройшовши лабіринтом коридорів, Антаназія і Дака увійшли до Тронного залу.

– Ну ось ми і прийшли, – оголосила Антаназія.

Тронний зал був занурений у темряву. Смолоскипи не горіли. І лише через стулки масивних дверей, де стояли Антаназія і Дака, пробивалися промінчики тьмяного світла. Але навіть у темряві помітно було, що зал опоряджений розкішно й велично.

– Чи не будеш ти така люб’язна, щоб запалити світло? – запитала Антаназія.

– Хто? Я? Гм… Гаразд… – Дака запустила руку до кишені джинсів, де у неї зазвичай лежала коробочка з сірниками.

Карл-Хайнц вирішив скористатися цим і нагадати про себе.

– Не дай себе ошукати! – запищав він. Але Дака і думати забула про слимака. Вона була цілковито захоплена своїм новим кумиром – володаркою Трансільванії.

– Мила моя Дако… Бідна моя маленька гнилице… Що ж зробили з тобою люди? Невже ти забула, що ти вампірка? – невдоволено похитала головою Антаназія. Її очі, немов дві жарини, блищали в напівтемряві залу.

– Я? Хіба? – розгубилася Дака. Що за дивні речі говорить Антаназія! Вона ж просто доручила Даці запалити світло…

– Ну нічого, – поблажливо посміхнулася Антаназія. – Ми повернемо тобі форму!

Вона елегантно підняла обидві руки вгору. Щось клацнуло, і, немов за помахом чарівної палички, в залі одночасно спалахнули сотні смолоскипів.

– Hoi boi! – вирвалося у Даки, котра зачаровано спостерігала за тим, що відбувається.

Антаназія підійшла до шафи й, усміхаючись, вийняла звідти дві шпаги. Одну кинула Даці, і та вправно зловила зброю.

– Почнімо! – вигукнула Антаназія, зробивши випад. Рухалася вона легко, наче кішка.

Дака обережно оборонялася. Очі її палали. Серце калатало в грудях. Трохи посміливішавши, вона атакувала Антаназію, але та блискавично відбила її випад.

– Непогано! – посміхнулася Антаназія. – Вельми непогано! Boibine! У тебе талант, дитя моє!

Дака світилася від щастя. Похвала трансільванської володарки додала їй хоробрості, і незабаром дівчинка вже щодуху гасала тронним залом, відважно атакуючи Антаназію й енергійно ухиляючись від її випадів. Суперниця ж, хоч і була на кілька століть старша, ні в чому Даці не поступалася.

Вони невтомно фехтували, насолоджуючись кожною миттю цього неймовірного двобою.

– Ми – відчайдушні й вільні! І ніхто не має права заборонити нам жити так, як ми того хочемо, і робити те, що ми хочемо! – в ейфорії вигукнула Антаназія.

І цієї миті Дака відчула себе саме так, як сказала Антаназія, – дикою, відчайдушною, вільною. Нарешті можна не соромитися своєї вампірської сутності, а просто бути собою. Німеччина, Біндбурґ, мамині «золоті правила» залишилися десь далеко-далеко. Та й чи були вони взагалі чи тільки наснилися в поганому сні? Ніколи в житті на душі у Даки не було так легко, boibine, так zensatsoi futzi! Дака була на сьомому небі від щастя! Але всім, хто опиняється на сьомому небі, рано чи пізно судилося спуститися на землю або – під неї. З кишені джинсів почувся жалібний писк.