Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 37

– О боже, Карле-Хайнце, тобі зле? – Дака засунула руку до кишені і витягла звідти вельми позеленілого Карла-Хайнца.

Опинившись на свіжому підземному повітрі і трохи прийшовши до тями, той з докором подивився на господарку і ображено пирхнув:

– Це що було? Я тобі не кінь, щоб так скакати!

І хоча, звичайно, Дака не розуміла його мови, один погляд улюбленця замінював тисячі лайливих слів.

– Пробач, слимаче, я геть забула про тебе!

Карл-Хайнц вже готовий був пробачити Даку, як раптом та абсолютно несподівано розпливлася в щасливій усмішці.

– Ти й не уявляєш, ЩО тут зараз було! Давно я так чудово не почувалася!

– Прекрасно, – похмуро зауважив Карл-Хайнц. – Я тут слизом своїм ризикую, аби тебе захистити від цієї відьми, – а ти поводишся зі мною, як з пожованою жуйкою! Ніякої вдячності!

Мабуть усвідомивши свою провину, Дака щосили почала догоджати йому: почухала черевце, погладила по голівці – і серце слимака розтануло. «Повернемося додому – там і поображаюся на втіху собі, а зараз їй потрібна моя допомога», – вирішив Карл-Хайнц. Тим більше, поки Дака до нього підлещувалася, він встиг дещо помітити. Він побачив, як Антаназія крадькома витягла у Даки з кишені мобільний телефон, скинула вхідний дзвінок від Мурдо, а сам телефон тихо опустила в якусь величезну кам’яну вазу. Однак, як не намагався Карл-Хайнц розповісти про це господині, яких тільки гримас він не корчив, Дака нічого не зрозуміла і, приголубивши вихованця, поклала його назад до кишені.

Антаназія підійшла до Даки.

– Ходімо, я дещо тобі покажу, – ласкаво обійнявши дівчинку, сказала володарка. Вона взяла Даку за руку і вивела з Тронного залу в просторий коридор. На його стінах висіли портрети попередників Антаназії, грізних і могутніх трансільванських вампірів. Наприкінці коридору був портрет самої Антаназії, написаний якимось відомим сучасним художником. За ним у рамі з дивовижними перлинами і майстерно виліпленими метеликами і квітами висіло велике біле полотно. На картині не було нічого.

– На цих картинах увічнено володарів Трансільванії, – з побожним трепетом прошепотіла Антаназія, дивлячись на портрети. – Вони правили цим краєм від створення світу… Це полотно поки біле, але на ньому дуже скоро буде написано портрет Францокса. Коли я думала, яку раму під нього замовити, вирішила, що вона повинна бути гарною і сповненою життя. Як тобі?

– Вона чудова, – захоплено відповіла Дака.

Вони пішли далі.

– Францокс увійде в історію Трансільванії як видатний правитель. А ти – ти станеш сестрою славетного володаря. – Антаназія пильно подивилася Даці в очі. Погляд її був серйозний. – Я дуже рада, що ти прийшла в мій замок.

Ці слова вразили Даку в саме серце. Вона усміхнулася Антаназії, а та ласкаво обійняла її у відповідь.

Вони знову йшли лабіринтами коридорів. Здавалося, їм немає числа, і Антаназія з Дакою до кінця віку будуть тут блукати.

Раптом з однієї кімнати долинула ніжна мелодія. Білі двері були прочинені, і крізь шпарину пробивався промінчик світла. Дака завмерла від подиву і прислухалася. Це була та сама колискова, «Схід Місяця», яку за давніх часів нерідко програвали механічні іграшкові скриньки.