Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 35

Помітивши іграшку в руках у Даки, Антаназія сором’язливо посміхнулася.

– Я сама її пошила. Для маленького Францокса.

– Прикольно вийшло, – похвалила Дака.

– Рукоділля – не найсильніший мій хист. Я більше спорт люблю, – зізналася Антаназія.

– Треба ж, і я теж! – зраділа Дака. Антаназія явно починала їй подобатися.

– Он як? І якими ж видами спорту ти захоплюєшся? – поцікавилася володарка Трансільванії.

– Люблю баскетбол і пінґ-понґ, – випалила Дака, – а раніше ще й вампірським фехтуванням займалася. Шкода, в Німеччині ніхто не знає про такий вид спорту.

– Справді? Дійсно шкода! – здивувалася Антаназія. – Може, зітнемося? – запропонувала вона Даці.

– А ви вмієте фехтувати? – здивувалася Дака.

Антаназія усміхнулася

– Трохи. Колись я була чемпіонкою світу з вампірського фехтування, але це було давно, кілька століть тому…

– Ух ти!

– То як щодо поєдинку?

– Що? Справді? Zensatoi futzi!

Дака не тямила себе від щастя: сама володарка Трансільванії навчатиме її вампірського фехтування! Хіба можна відмовитися від такої пропозиції! Це навіть крутіше, ніж концерт «Криптон Крекс», коли Мурдо помітив її в натовпі і витягнув на сцену.

Але тут Дака знову згадала про Франца.

– Але як же…

Антаназія немов прочитала її думки.

– Ні про що не хвилюйся. Франц спить і ще нескоро прокинеться. Тут він у цілковитій безпеці. Ходімо!

Поправивши Францу ковдру, Дака рушила за Антаназією.

Заблукані мандрівники

Тим часом Сільванія і мисливець за вампірами зрозуміли, що заблукали.

– Дерева, дерева, нічого, окрім дерев! – лютував гер ван Комбаст, намагаючись зловити сигнал мережі на мобільному телефоні. Без навігатора знайти дорогу було просто неможливо. – Ну і де цей ваш Чорний замок? Тут, в який бік не повернеш, – скрізь одне й те саме. Ані душі навколо. З глузду з’їхати можна!

З досадою вимкнувши телефон, Дірк поклав його до кишені і ковтнув із фляги.

Сільванія ж навпаки тішилася з вологого затхлого повітря трансільванського лісу, з густих чагарників і тиші. Уперше в житті вона вирішила довіритися своїм вампірським інстинктам, і ті підказували їй, що вже незабаром вони дістануться підніжжя Чорного замку.

– Я знайшла правильну дорогу, гер ван Комбасте! – радісно вигукнула Сільванія.

– Це ж треба, – пробурчав Дірк. – І звідки у милої панянки стільки знань?

Він хотів ще пустити шпильку, але, повернувши слідом за Сільванією, зупинився і прикусив язика.

– Елементарно, гер ван Комбасте: дороговкази! Ось дивіться. «Чорний замок – західний вхід», «Чорний замок – східний вхід», «Чорний замок – заїзд для вантажного транспорту», «Бистрія»…

– Дійсно, – погодився Дірк ван Комбаст.

– А я що казала! – усміхнулася Сільванія.

– А нам який вхід потрібен? – запитав мисливець за вампірами.

Сільванія розгубилася, але тут їй пригадалася лічилка: «Лісом летів кажанчик, він загубив каштанчик, півдня його шукав, півночі сумував. Один, два, три, каштанчик підбери!»