Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 33

– Неймовірно! – пирхнув Дірк ван Комбаст.

Справжні чоловіки поразок не бояться. З гідністю Дірк взяв рюкзак і слідом за Сільванією вийшов з автобуса. Двері за ними відразу ж зачинилися, і автобус хутко рушив з місця, залишаючи по собі стовп густої куряви.

Дірк і Сільванія боязко озирнулися: вони стояли просто перед стареньким шлагбаумом. Це і був кордон, за яким починалася Трансільванія.

«Увага: вампіри! Регіон підвищеної небезпеки. Будьте обережні!» – застерігав напис на шлагбаумі. На щиті над цим написом було зображено вампірський вищир з іклами, змащеними кров’ю.

Дірк все порпався в рюкзаку.

– Так ось же він! – вигукнув мисливець за вампірами, знайшовши нарешті квиток. – Ну от, тут червоним по чорному написано: «Сутінкове Запечер’я / Чорний замок». Цей пройдисвіт-водій висадив нас на півдорозі!

Гер ван Комбаст насварився кулаком на автобус, що від’їхав вже далеченько і скидався наразі на іграшковий автомобіль.

– Яке нахабство! Що ви собі дозволяєте в цій вашій Трансільванії?! Можете поводитися так із будь-ким, та тільки не зі мною!

– А то що? Що ви зробите?! – вибухнула Сільванія. – Покинете програму пільгових миль?

Вона рішуче попрямувала до кордону.

– Я й не знав, що вони дають пільгові милі. Це змінює справу, – зніяковіло промимрив Дірк.

Потім він дістав з кишені мобільний телефон і зробив селфі на фоні щита.

«Мисливець за вампірами заходить до Трансільванії!» – підписав він світлину і натиснув «Відправити».

– Це для Урсули, – посміхнувся Дірк.

Сільванія не йняла віри очам. А кажуть, що підлітки нині безвилазно сидять у телефонах… Можна подумати, старше покоління – краще!

«Досить марнувати час! Треба поспішати до Франца», – подумала Сільванія і рішучим кроком рушила просто в гущавину лісу, дорогою пояснюючи Дірку, як слід поводитись у вампірському краї.

У Трансільванії небезпека на кожному кроці. Але вампіри не страшні, якщо дотримувати декількох важливих правил. Знати їх не завадить навіть напіввампіру, але простому смертному без них і зовсім не обійтися.

– Правило № 3, – говорила Сільванія, – повсякчас змащувати шкіру гниллям або цвіллю. У вампірів чудовий нюх, а надто на кров. Тому потрібно уникати відкритих ран і навіть подряпин. У вас зараз є рани або подряпини?

Дірк похитав головою.

– Дуже добре, – зраділа Сільванія. – Правило № 4: завжди носити з собою святу воду і хрест.

Дірк ван Комбаст ляснув долонею по рюкзаку.

– Так. – Сільванія оглянула його з ніг до голови. – Тепер про ходу. Вампіри так не ходять.

– Як же тоді вони ходять? – здивувався Дірк.

– Злегка пружинячи і підстрибуючи, наче ширяють над землею, – пояснила Сільванія.

– Так? – Дірк зробив кілька незграбних кроків і тут же перечепився через якийсь корч.

– Думаю, вам варто ще трохи потренуватися, – ухилилася від прямої відповіді Сільванія.

– А ти звідки знаєш? – образився Дірк.

– Це золоті правила поведінки з вампірами, – знизала плечима Сільванія. – Їх перевіряли століттями.