Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 29

Дака потайки спостерігала за Мурдо із замку. Поговоривши з вартовими, він трохи постояв біля воріт і відлетів. Але Дака знала: Мурдо обов’язково повернеться. А поки його немає поруч – її буде оберігати вірний Карл-Хайнц.

Зібравшись із силами, Дака попрямувала довгим коридором. Вдалині лунали жалібні звуки, але вони були схожі не на плач Франца, а швидше на вовче виття. У Даки по тілу побігли мурашки, але, подолавши переляк, вона продовжила йти. Уздовж коридору тягнулися труни, лицарські обладунки і важкі свічники, на стінах висіли старовинні картини.

Поблизу почулися чиїсь голоси. Майстерним флопсом Дака стрибнула на стелю і вчепилася в неї, наче людина-павук у фільмі. Коридором, про щось жваво балакаючи, йшли вартові. Вони так захопилися розмовою, що, певна річ, не помітили непрохану гостю. Дочекавшись, поки варта зникла, Дака флопсом зістрибнула на підлогу і почимчикувала далі. Зрештою, вона опинилася в просторому залі. І тут вона остовпіла з переляку. На одній зі стін висів… її портрет!

Але, придивившись, Дака зрозуміла, що це ніяка не картина, а дзеркало! Старовинне дзеркало в гарній, прикрашеній вензелями рамі. Дакине віддзеркалення було дещо розмите, але все-таки добре помітне.

– Привіт! – віддзеркалення приязно помахало Даці рукою.

Напіввампірка здивовано подивилася на свою руку, потім глянула в дзеркало. Віддзеркалення знову помахало їй рукою.

Дака підстрибнула. Віддзеркалення зробило колесо.

– Boi motra! Boi venti! Ласкаво просимо до Чорного замку! – вигукнуло віддзеркалення.

Дака здивувалася: воно говорило її голосом!

– Підійди ближче, не бійся, – поманило воно.

Дака нерішуче підійшла до дзеркала.

– Ще ближче! – віддзеркалення простягнуло їй руку.

Дака прийняла запрошення і, взявши віддзеркалення за руку, тут же опинилася по той бік дзеркала, у величезному залі, освітленому безліччю смолоскипів. На стінах, виблискуючи гострими лезами, висіли мечі. На столах лежали рушниці. У кінці залу здіймався трон, на якому сиділа володарка Трансільванії, Її Пишність Антаназія.

– Рада знову тебе бачити, Дако, – сказала вона. Говорила володарка зовсім не так, як тоді, в підвалі, коли викрадала Франца. Її голос звучав тихо та м’яко.

У Даки завмерло серце. Антаназія була справді неймовірно вродлива і… вочевидь, непогано тямила в моді. На ній були чорні шкіряні штани, ажурні рукавички і вишукані черевички на шпильках, а синяво-чорне, блискуче волосся прикрашала золота діадема. Саме так Дака завжди мріяла одягатися. От тільки шпильки були їй зовсім не до смаку. Дака обернулася і знову подивилася в дзеркало. Не може бути! Вона була одягнена зараз точно як Антаназія! І навіть шпильки їй шалено пасували!

– Дракула забирай, – ледь чутно промовила Дака.

Антаназія посміхнулася. Вона вже не сиділа на троні, а стояла у Даки за спиною. У цей момент вони були схожі, немов мати і дочка.

Дака різко розвернулася і ще раз огледіла себе в дзеркалі з голови до п’ят. На ній знову був її звичайний одяг.