Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 27

Нарешті Мурдо розтулив обійми.

– Вони затягли Франца он до тієї печери, – схаменулася Дака і кивнула на вхід до Чорного замку.

– Туди не так просто пробратися, – зауважив Мурдо. – Не будемо зараз наражатися на ризик, а увійдемо завтра за моїм запрошувальним квитком.

– У тебе є запрошення в Чорний замок? – здивовано прошепотіла Дака.

Мурдо кивнув.

– Завтра коронація нового володаря Трансільванії. Мене запрошено співати на святі національний гімн.

– Не можу я так довго чекати! – затрусила головою Дака. – Ти як хочеш, а я піду в Чорний замок просто зараз.

– Як ти не розумієш! – суворо сказав Мурдо. – Антаназія дуже могутня і небезпечна.

– Що ж, – знизала плечима Дака. – Тоді ще більше причин не зволікати.

– Ropscho, – зітхнув Мурдо. – Спробуймо…

Вони увійшли до печери і, знявши зі стіни смолоскип, обережно попрямували вглиб. Повітря тут було вологе, з пахощами гнилі і дрантя. «Усе, як я люблю», – здивовано подумала Дака.

Прогулянка печерою припала до душі і Мурдо, хоча він був насторожений і прислухався до кожного шурхоту.

Склепіння печери ставало дедалі ширшим, а за якийсь час Дака і Мурдо опинилися не в печері, а у величезному гроті.

– Schlotz zoppo! – присвиснула Дака. Посеред гроту зловісною тінню височів Чорний замок з безліччю гострих башт і башточок, вікон і віконечок.

– Як гарно… – прошепотіла Дака, ледь отямившись від захвату.

– Ще б пак, – зауважив Мурдо, погасивши смолоскип. – Чорний замок будували не одну тисячу років.

Дака не могла відвести очей від замку трансільванської правительки. Здавалося, він все життя чекав на Даку і зараз, ніби магніт, притягував її до себе. Задивившись на замок, вона на мить забула про Мурдо, який тим часом віддалявся від дівчинки. І лише коли хлопець обернувся і гукнув Даку, та знехотя пішла за ним.

Неподалік замку вони знайшли чудову схованку і, причаївшись, стали спостерігати за двома здорованями, які охороняли браму.

– Це вартові Чорного замку. Їх звуть Бодо та Ізель. Кажуть, вони надзвичайно сильні, але на розум небагаті, – прошепотів Мурдо.

Ліхтарі біля брами замку то згасали, то знову запалювалися. В їхньому нерівному тьмяному світлі Дака розгледіла двох височенних вампірів. У кожного з них на грудях теліпався важкий ланцюг. Ізель мав довге волосся, був високий та худорлявий, а Бодо, на відміну від напарника, – вельми вгодований.

Вочевидь, ці двоє про щось сперечалися. Ізель байдуже длубався в носі, Бодо безперестанку чухав підборіддя і показував на ліхтар.

– Цей чортів ліхтар треба полагодити! – обурено казав він.

– Тобі треба – ти і лагодь, – відрубав Ізель.

– Та ти геть знахабнів! – розлютився Бодо. Він з усієї сили тріснув напарника по лобі, і це був аж ніяк не вампірський жест привітання. Ізель вийняв палець із носа і покрутив якесь руків’я. Почулося гуготіння. Ліхтарі перестали миготіти і загорілися яскравим рівним світлом.

– Чекай на мене тут, – пошепки наказав Мурдо і попрямував до охоронців.