Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 28

Ізель його відразу ж упізнав, але стояв мовчки.

– Дивись-но! – сильно заторсав його Бодо. – Це ж ВІН! Це справді ВІН!

Привітно усміхаючись, Мурдо підійшов ближче.

– Так-так, це ВІН! – розхвилювався й Ізель.

– Здорові були, хлопці! – привітав їх Мурдо. – Що новенького у вашому склепі?

– Schlotz zoppo! – ляснув себе по лобі Бодо. – Сам Мурдо Дако-Апусено!

– Привіт, Мурдо! – вигукнув Ізель і, відіпхнувши Бодо, підбіг до легенди вамп-року. – Я твій найпалкіший фанат! «Криптон Крекс» – найкращі! Ти – найкрутіший вамп-рокер у світі! Ти і твій бенд просто zensatoi futzi!

Він уже готовий був кинутися на шию Мурдо, як раптом його відштовхнув Бодо.

– А можна автограф? – прохрипів він і, засукавши рукав сорочки, підсунув під ніс Мурдо бліду м’язисту руку.

– Легко! – кивнув Мурдо. Він був звичний до таких сцен, тож дістав із кишені чорний маркер і розгонистим почерком написав на руці Бодо своє ім’я. Тут вигулькнув Ізель. Він теж засукав рукав і хотів, щоб Мурдо поставив підпис у нього на руці. Щоправда, знайти на ній місце для автографа виявилося не так просто: руку вкривали татуювання.

Тим часом Дака вибралася зі схованки і, не помічена вартою, безшумно пробралася в замок.

– Ой ні!.. Тільки не це, – вигукнув мимохіть Мурдо, але Даку було не спинити.

– А чому це? Йому ти дав автограф! Чим я гірший? – образився Ізель.

– Та я не про це…

Мурдо нервово пригладив волосся. Треба ж, який незручний момент!

– Так у тебе ж вся рука в татуюваннях, – раптом осяяло його. – Я б охоче поставив підпис, та ніде!

– А-а-а… – Ізель задумливо почухав потилицю. – Тоді ось тут!

Він радісно тицьнув пальцем в лоба.

Трохи повагавшись, Мурдо знизав плечима і написав своє ім’я у стражника на лобі. Ох ці божевільні шанувальники!

Ізель з гордістю подивився на Бодо. А у того й справді затанцювали іскорки заздрості в очах.

«Треба закінчувати з автограф-сесією», – зрозумів Мурдо. Зрештою, він сюди прийшов не автографи роздавати.

– Радий був поспілкуватися з вами, хлопці, але мені вже час. Чекають у замку, – сказав він і, витягнувши з кишені запрошення, показав його охоронцям.

– Воно-то так, тільки в замку на тебе чекають завтра, – заявив Бодо, вздовж і впоперек вивчивши запрошення.

Мурдо вдав, що вкрай здивований.

– Справді? Схоже, я щось переплутав. Слухайте, хлопці, ну, якщо я вже тут, то міг би налаштувати апаратуру.

Бодо суворо похитав головою.

– Нічого особистого, приятелю, та ми не можемо пустити тебе в замок завчасно. Начальниця у нас аж надто прискіплива.

Мурдо зітхнув.

– Та годі вам, хлопці, вона навіть не дізнається, що я в замку.

Але Бодо був непохитний.

– Ми не можемо так ризикувати, приятелю. Та й взагалі, час браму зачиняти. Сонце ось-ось зійде.

На стінах грота заграли перші промені вранішнього сонця.

– Fumps! – з досадою вигукнув Мурдо.

– Йди, поки не пізно, – застеріг його Бодо.

– До завтра, azdio, – додав Ізель.

Мурдо розгубився. Що ж йому робити? Дака – в Чорному замку. Вона там зовсім сама, і якщо щось станеться, він не зможе захистити її. З іншого боку, потрібно забиратися якомога швидше, адже промені сонця для вампіра дуже небезпечні, навіть небезпечніші за гнів Антаназії.