Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 26

На превеликий жах Сільванії, чоловік і справді відкрив рюкзак і заходився в ньому порпатись. Вийнявши якусь коробочку, Дірк раптом повеселішав.

– Кльове маскування! Заціни моє! – підморгнув він Сільванії. Із цими словами Дірк дістав з коробочки іграшкову щелепу з іклами і, спритно начепивши її поверх своїх зубів, продемонстрував усьому автобусу вампірський вищир.

Сільванія ввічливо посміхнулася, крадькома витерши спітніле чоло. Pompfe! Мисливець за вампірами маскується під вампірів за допомогою іграшкової щелепи. І куди тільки їх заведе вигадливість Дірка?.. Втім, чи не байдуже? Головне зараз – врятувати Франца. Хоч би Дака дісталася Трансільванії раніше за них!

Чарівна печера

Дака і справді вже була в Трансільванії. Вона невідступно летіла за Антаназією та Уріо, поки ті не приземлилися біля якоїсь гори. У цій горі, захованій від сторонніх очей, стояв Чорний замок. Двоє вартових охороняли величезну печеру, що правила за вхід до замку. Минувши варту, Антаназія та Уріо з Францом на руках сховалися в печері. Fumps! Тепер вся надія на Мурдо. Якщо він, звісно, прилетить! Дака схвильовано крутила в руках телефон. Нарешті вона сама вирішила зателефонувати Мурдо, але не встигла набрати його номер, як з кишені джинсів пролунав чийсь приглушений писк.

– Карл-Хайнц? Ти що тут робиш? – зраділа Дака, витягнувши з кишені улюбленця.

– За тобою наглядаю. Хіба я міг відпустити тебе саму в таку далеку й небезпечну подорож? – відповів Карл-Хайнц, але Дака, звісно, не зрозуміла ні слова – вона ж не знала мови п’явок.

– Миленький мій слимаче, яка ж я рада, що ти полетів зі мною! – Дака розчулено погладила Карла-Хайнца по голівці. – Гаразд, мені час, потім поговоримо.

Із цими словами вона застібнула кишеню й уважно подивилася навсібіч. Від Мурдо так і не було ні слуху ні духу, але і вартових не було також. Вхід до печери був порожній. Серце у Даки несамовито закалатало: Франц там, всередині. Він у небезпеці, йому потрібна допомога! Хто знає, чи прилетить Мурдо взагалі. Вона більше не може гаяти час!

Набравшись відваги, Дака підійшла до печери. Але тут з-за дерева висунулася чиясь рука і силоміць потягнула її назад. Дака вже хотіла було покликати на допомогу, як раптом зовсім поруч із нею в темряві пролунав голос, що неможливо було сплутати ні з чиїм іншим голосом на світі.

– Тс-с-с… Це я…

Дакине серце зробило подвійне сальто.

– Мурдо! – зраділа дівчинка.

– Тихо, – прошепотів Мурдо і, блиснувши в темряві очима, усміхнувся. – Здрастуй.

Дака затамувала подих. Мільйони дівчат по всьому світу – чи то вампірки, чи то звичайні смертні, – не задумуючись, віддали б життя за його посмішку. Але сьогодні Мурдо усміхався тільки їй одній. Ніколи ще вони не стояли так близько одне до одного. Перехопивши Даку на вході до печери, Мурдо міцно пригорнув її до себе. Відчувши прохолоду його рук і легкий запах цвинтарної землі, Дака ледь не зомліла. Її серце забилося в унісон із серцем Мурдо, що калатало зараз так само шалено. На мить світ навколо цих двох припинив існувати. Нічна темрява оповила їх, немов теплою ковдрою в негоду, і їм раптом стало затишно і спокійно.