Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 25

Сільванія з жахом помітила, що співробітники аеропорту насторожено переглядаються.

– Ха-ха-ха, – навмисно голосно засміялася Сільванія. – Ну ви і жартівник!

– Я жартівник?! Що за дурниці! – розлютився Дірк і, гнівно насупивши брови, повернувся до співробітників служби безпеки. – Часникостріл – це смертельна зброя. Які тут можуть бути жарти?!

«Ну ось і все», – сумно подумала Сільванія. Посадку на рейс – єдиний за весь тиждень – було закінчено. Літак полетів до Трансільванії. А мисливець за вампірами і дівчинка-напіввампірка залишилися в Біндбурзі.

Однак, на щастя, до Трансільванії можна було дістатися не тільки літаком, і невдовзі Сільванія і Дірк ван Комбаст уже сиділи в салоні старенького, наскрізь проїденого іржею автобуса фірми «Транс – Бистрієн – Райзен». На часникостріл та іншу високотехнологічну зброю ніхто тут не звернув жодної уваги. Лише водій – чоловік похилого віку в сорочці, що добряче тхнула потом, у брудній жилетці і кашкеті – щось невдоволено пробурчав собі під ніс, коли Сільванія і Дірк ван Комбаст зайшли в салон і вмостилися на вільних місцях.

Сільванія озирнулася. Ніколи ще вона не їздила в автобусі з такими дивними пасажирами. Просто за нею сидів ромський чоловік із гітарою в руках. Поруч із ромом розташувалася брюнетка з розпатланим кучерявим волоссям. У протилежному ряді сів неохайний на вигляд чоловік з довгим волоссям і бородою. У самому хвості автобуса влаштувалась бабуся з купою ящиків з-під картоплі. Салоном автобуса носилися дві курки і голосно кудкудакали.

Сільванія зітхнула. Якби гер ван Комбаст умів тримати язика за зубами, вона зараз сиділа б у зручному кріслі літака й потягувала томатний сік, замість того щоб трястися в цьому іржавому розвалищі. Дівчинка сердито подивилася на Дірка, але той удав, що не помітив докору в її погляді.

Потроху Сільванія змирилася і призвичаїлась до свого становища. Вона згадала, як колись вони усією родиною так само вночі мчали автострадою назустріч новому життю – життю в Біндбурзі. З яким нетерпінням вона тоді чекала переїзду! А зараз… Її молодший братик у Трансільванії, сам, без батьків і сестер, з чужими людьми. Ні! Не з людьми. А з вампірами, що значно гірше! Одна надія на Даку. Може, їй уже вдалося вирвати Франца з лещат трансільванської правительки?

Від похмурих думок Сільванію відвернув дивний звук, не схожий на шум мотору. Вона подивилася на Дірка, а той зніяковіло погладив живіт. Тільки зараз Сільванія згадала, що відучора нічого не їла. Покопирсавшись у сумці, вона витягла пакетик мармеладних ведмедиків і простягнула його мисливцеві за вампірами. Швидко розправившись із вмістом пакетика, Дірк з надією подивився на Сільванію, але та лише винувато посміхнулася:

– На жаль, більше нічого немає.

Почувши ці слова, гер ван Комбаст чомусь здригнувся і злякано відсахнувся.

– Щось не так? – схвильовано запитала Сільванія. Вона піднесла руку до рота. Fumps! Вона ж тільки вчора підпиляла ікла, чому ж вони так швидко відросли?! Хоч би скоріше закінчилося це безглузде дорослішання. Так можна і до повноліття не дожити: чого доброго, Дірк зараз зрозуміє, що вона вампір, і наставить на неї свій часникостріл!