Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 23

Сільванія кивнула.

– До нас приходила ця жахлива Анастасія…

Урсула злякано подивилася на дівчинку.

– Може, Антаназія?

Дірк з подивом слухав їхню розмову. Антаназія. Це ж треба, яке безглузде ім’я. Так зазвичай називають злих чаклунок у казках. Тільки яким боком ця Антаназія причетна до вампірів?

– Так-так, Антаназія! – вигукнула Сільванія. – Ти повинна нам допомогти, надія лише на тебе.

Урсула випросталася, хоча і було помітно, що будь-який рух дається їй зараз важко.

– Авжеж, допоможу.

– Ото вже ні! – втрутився Дірк. Хіба він міг втратити таку нагоду! – Я допоможу тобі! Адже я, як ти знаєш, – досвідчений мисливець за вампірами!

Урсула кисло посміхнулася.

– Піду і я з вами, – сказала вона, повільно підводячись із ліжка.

Але, поцілувавши дружину в чоло, Дірк ван Комбаст рішучо посадив її назад.

– Я в захваті від твоєї відваги, люба, але в такому стані ні про які подорожі не може бути й мови. Та й до літака тебе ніхто не пустить.

Урсула з ніжністю подивилася на свого героя й усміхнулася.

– Я поїду разом із Сільванією і врятую малюка Франца. Піду збирати речі! – із цими словами Дірк зник у сусідній кімнаті.

Урсула винувато знизала плечима і погладила живіт. Сільванія у розпачі схопилася за голову.

– Тільки не це! Якщо зі мною поїде Дірк, то мені доведеться рятувати не тільки Франца, але і його. Він неодмінно вскоче в якусь халепу!

Урсула посміхнулася.

– Ну що ти, сонечко, не перебільшуй. Дірк – чудова людина. У нього безліч чеснот і таких прекрасних якостей, про які інші й гадки не мають. Так, він буває занадто імпульсивний, але, повір, Дірк – найрозумніший чоловік з усіх, кого я знаю.

Сільванія насупила брови: вона не поділяла захвату Урсули щодо Дірка. Але жінку годі було зупинити.

– Він надзвичайно відповідальний і дуже чуйний. А ще він завжди все продумує до дрібниць.

«Здається, у вагітних що більший живіт, то менший розум», – подумала Сільванія, однак сперечатися з Урсулою їй не хотілося.

– Так-так, авжеж… – погодилася Сільванія.

– Дірк завжди знає, чого хоче, і вміє цього домогтися. А вампірів він і поготів прижучить, можеш не сумніватися, – переконувала її медсестра.

Тут Сільванія згадала, як Дірк колись бризнув їй в обличчя святою водою, – і по її спині забігали мурашки. Дракула знає, сперечалася б вона зараз із Урсулою, якби тоді вчасно не прибігла Дака і не запхала їй в ніс кілька грудок рідної землі.

Сільванія замислилась. Як не крути, а гер ван Комбаст і справді може дати вампірам прочухана. Та ще й якого! Адже це він назавжди прогнав із Біндбурґа двох лютих вампірів: Ксантора і Флоксо. Усе, що йому для цього знадобилося, – щосили заверещати «Кі!». Пекучий біль пронизує тіло вампіра від цього крику. Видавати такий звук можуть лише звичайні смертні, та не всім до снаги так верескливо волати, оглушуючи щирим, різким і пронизливим «Кі!»

Та й до вампірів Дірку не звикати: сусіди – сімейка з вампіром на чолі, кохана жінка – вампірка, навіть малюк, який ось-ось з’явиться на світ, – і той буде напіввампіреням (хоч Дірк про це ще нічого не знає). Урсула зараз – поганий помічник, вона занадто неповоротка. На батьків годі й сподіватися – вони під гіпнозом. Що ж, нічого іншого не лишається, окрім як їхати до Трансільванії з Дірком ван Комбастом.