Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 21

Вона тихо підповзла до узлісся. Побачене видовище потішило Даку. Антаназія щосили терла носа, намагаючись позбутися «аромату» підгузка. А Уріо і зовсім позеленішав. Процедура добряче його вимучала. Замість закаканого підгузка, слуга обгорнув дупку Франца своєю сорочкою, а сам залишився в майці. Проте Франц був веселий і вдоволений.

– Тато, дупка! – безтурботно лопотів він.

Дака посміхнулася. Отже, братик не здогадується, що його викрали, а просто думає, що вирушив на велику нічну прогулянку, адже такі гуляння дуже корисні для малюків-напіввампірів.

– Чи можемо ми нарешті летіти? – нетерпляче спитала Антаназія.

Посадивши Франца назад у торбину, Уріо втомлено кивнув і пішов за господинею, яка воліла якомога швидше повернутися в Чорний замок.

За ними, тримаючись безпечної відстані, невтомно просувалася Дака. Вона сподівалася, що Мурдо почув її прохання про допомогу і вже десь на півдорозі до замку трансільванської володарки.

Вирвати Франца з мерзенних клешень Антаназії самотужки – непосильне завдання. Хоча Дака знала, що і з Сільванією вони б не впоралися, адже тут були чистокровні вампіри.

Допомога поряд

Сільванія стояла біля будинку, дивлячись у нічне небо. Поволі чари Антаназії розтанули, і Сільванія відчула, як сили знову повертаються до неї. Слабачка? Боягузка? Ну вже ні! Вона також напіввампір! Франц – і її брат також! Від здитинілих батьків наразі ніякої користі. І поки вони нічого навколо себе не помічають, Сільванія мусить поквапитись на допомогу Францу. Та й сестрі без неї напевно не обійтися, хоч Дака і кинулась стрімголов шукати собі пригод. Одного разу вже так було, коли Дака потайки вибралась із будинку і полетіла на концерт «Криптон Крекс». Сільванія вирушила тоді разом із нею. І, поки сестра десь за лаштунками голубилася з Мурдо, Сільванія потрапила на очі Ксантору – злісному старезному вампірові. Хто знає, чим би закінчилося знайомство сестер-вампірок із цим мерзенним ікластим дідуганом, якби не Дірк ван Комбаст з його часникострілом.

Гер ван Комбаст… Сільванія рішуче подивилася на сусідський будинок. Вона повинна неодмінно поговорити з Урсулою. І цього разу Дірку ван Комбасту не вдасться так просто виставити її за двері, хай би він тричі був мисливцем за вампірами!

Глибоко вдихнувши, Сільванія підійшла до будинку гер ван Комбаста і спокійно постукала в двері. Через деякий час в будинку почулися кроки. Двері відчинили. На порозі, потираючи заспані очі, стояв сусід.

– Вибачте, що турбую вас так пізно, гер ван Комбасте, але мені конче необхідно поговорити з Урсулою, – сказала Сільванія.

Мисливець за вампірами подивився на непрохану гостю так, ніби у неї не всі в склепі.

– А як ти думаєш, що робить зараз Урсула? – сердито запитав він.

– Я розумію, але… – промимрила Сільванія. І куди тільки поділася її рішучість?

– Усі нормальні люди в цей час сплять! – продовжував Дірк ван Комбаст, роблячи особливий (як здалося Сільванії, занадто особливий) наголос на слові «сплять».

– Так-так, звичайно, я тільки…

Їхню розмову перервали радісні крики: «Хо-хо-о-о! Дивись-но, так це ж гер ван Комбаст!»