Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 19

– Дзуськи вам, а не нашого братика, – заявила Сільванія, безстрашно дивлячись в очі Антаназії. – Він у колі захисту, вам до нього не підступитися!

Антаназія поблажливо посміхнулася.

– А мені й не доведеться цього робити. Ти сама мені його віддаси, мила вампірська панянко.

Сільванія рішуче замотала головою.

Антаназія рушила до неї. Сільванії здалося, що володарка Трансільванії щокроку стає вищою.

– Віддай брата! – голос Антаназії лиховісною луною прокотився підвалом.

Сільванія відчула замогильний холод її дихання. Дівчинка була немов зачарована злими очима Антаназії.

– Rapedadi! – наказала володарка, не зводячи з Сільванії крижаних очей.

Неспроможна чинити опір, Сільванія підійшла до кошика.

– Ні! – закричав Якоб.

Він, Гелена і Лудо кинулися до Сільванії.

– Не слухай її! – благала Гелена.

– Не роби цього! – застерігав Лудо.

Не встигли вони підбігти до Сільванії на допомогу, як Антаназія підняла білий довгий палець. Якоб, Гелена і Лудо заклякли на місці. Антаназія скувала їх, і вони не могли поворушитися. У підвалі запанувала мертва тиша, яку порушували хіба що крики Даки з труни.

– Ну, досить церемоній, – почала втрачати терпець Антаназія. – Не стану ж я марнувати на вас цілу ніч.

Піднявши віко труни, Дака потайки спостерігала за тим, що відбувається. І те, що вона побачила, вжахнуло її: Сільванія сама підійшла до кошика і вийняла з нього Франца.

– Віддай його мені, – прошипіла Антаназія.

– Ні! – вигукнула Дака.

Сільванія міцно притулила брата до себе. Вона тремтіла всім тілом. Усе в ній протестувало проти волі Антаназії. Нізащо на світі вона не хотіла віддавати братика, але не було такої сили, що могла б перевершити владу трансільванської володарки.

Антаназія зробила крок до Сільванії і силоміць вирвала Франца з рук дівчинки.

– Ні! – знову заволала Дака.

– Вельми вдячна, – криво посміхнулася Антаназія і миттю зникла з підвалу разом із бородатим слугою. І Францом. Її злий сміх ще деякий час лунав десь вдалині. Він потроху ставав тихішим, поки зовсім не зник. Чаклунські чари розвіялися. Якоб, Гелена і Лудо знову заворушилися і змогли говорити. Гелена відразу ж підбігла до труни і, відсунувши віко, допомогла Даці вилізти назовні. Опинившись на волі, дівчинка в два стрибки підскочила до сестри.

– Ти віддала Антаназії нашого Франца, – вигукнула Дака, гнівно блискаючи очима.

– Але вона мене зачарувала! – захищалася Сільванія.

– Відмовки! – чмихнула Дака. – Просто ти – слабачка! Я полечу за ними!

Дака кинулася до дверей, але Сільванія зупинила її.

– Ми повинні викликати поліцію. Або звернутися по допомогу до Урсули. Нам потрібен хоча б один дорослий, самі ми не впораємося.

Дака грубо відштовхнула сестру.

– Ти, може, і не впораєшся, а я – так. Я відберу у них Франца і принесу його додому!

– Але ж це дуже небезпечно! – заперечила Сільванія. Її голос тремтів.

– Яка ж ти боягузка! Ну й сиди тут!

Кинувши на сестру гнівний погляд, Дака шугнула в нічне небо і полетіла на схід. Незабаром її силует розтанув удалині.